Як Томмі Гілфіґер припинив звертати увагу на думку конкуренті | in book we trust
Як Томмі Гілфіґер припинив звертати увагу на думку конкурентів: уривок з автобіографії дизайнера одягу
У видавництві «Наш Формат» вийшла книжка американського дизайнера одягу Томмі Гілфіґера «Американський мрійник. Моє життя у фешн-індустрії». В якій він розповідає про те, як почав власний шлях до успіху та як це — одягати різних людей, зокрема зірок.
За словами Девіда Бекхема, Гілфіґер надихає багатьох людей, а у своїй автобіографії ще й пояснює, як бути не тільки успішним у бізнесі, але й чесним.
Публікуємо уривок про те, як дизайнер навчився не зважати на те, що про нього думають люди з дизайнерської спільноти:
Я дизайнер, націлений на комерційний результат. Хоч деякі люди вважають, що хороший дизайнер має бути величним і нематеріальним, мені не соромно за цю націленість. Та колись було соромно.
За кілька років після рекламної кампанії «Шибениця» я відчував, що дизайнерська спільнота мене геть не приймає. Ральф Лорен, Кельвін Кляйн, Перрі Елліс та інші лідери індустрії майже не розмовляли зі мною. Мене зневажали за банальні смаки й те, що я продавав одяг для кожного, а не для чоловіків з вишуканим смаком. Не такого життя я сподівався.
Я пожалівся партнерам. Сілас, Лоренс і Джоел швидко вправили мені мозок. Сілас довго розмірковував над моєю халепою. Він з молодості виробляв светри, а в бренді Ralph Lauren поєднав гарний смак з великими грошима. Він розумів мою дилему й виніс вердикт. «Прибуток — це здоровий глузд, — сказав він мені. Решта — марнославство, мішура».
Лоренс, що в усьому визнавав тільки найкраще, вирішив, що в мене не всі вдома. Бренд Tommy Hilfiger втілював доступну розкіш. «Томмі, не дурій, — заперечив Лоренс. — У нас прекрасна позиція у світі. Нащо все псувати?»
Найкраще зрозумів мене Джоел. Він тверезо зауважив: «Та яка різниця? Хіба ти хочеш тусити з цими людьми? І що таке відбудеться, якщо вони приймуть тебе? Станеш кращим дизайнером чи щасливішою людиною?»
Довго вмовляти не довелося. Після деяких сумнівів і страждань я дійшов висновку, що Джоел має рацію. Що на мене найшло? Чому я маю марнувати енергію, час і зусилля на людей, які не поважають те, що мені дороге? Чому б мені не гнути свою лінію далі, чому б не продовжувати те, що я роблю, будувати, розвивати, зміцнювати й примножувати? Так ми й вчинили.
