У Києві покажуть рідкісні українські стрічки: першою стане мі | in book we trust
У Києві покажуть рідкісні українські стрічки: першою стане містичний горор «Оберіг» за мотивами творів Володимира Дрозда
Це психологічна драма режисера Миколи Рашеєва з містичною складовою й елементами соціальної критики, знята на основі повісті українського письменника шістдесятника Володимира Дрозда «Самотній вовк» («Вовкулака»).
У фільмі показані процеси морального і духовного деградування особистості, що ведуть до внутрішньої катастрофи, самознищення людського у людині та про перетворення людей на вовків.
Про що стрічка
За сюжетом двоє побратимів з поліського села переїжджають до Києва в пошуках кращого життя. Один стає успішним, тоді як іншому нічого не вдається. Однак перший помирає загадковою смертю, а товариш бере життя і чиновницьку посаду небіжчика, його помешкання і коханку, а зрештою — його гріхи та прокляття.
Він підіймається сходами партійної номенклатури за потойбічної підтримки свого померлого товариша та все більше втрачає людську подобу.
«Оберіг» — один із небагатьох горорів в історії українського кіно, де до містики додали елементи соціального реалізму.
Це похмура історія про опозицію між селом та містом, прихід доби «несподіваних можливостей», яку дали 90-ті та розповідь про маленьку людину, що поступово втрачає не лише своє коріння, але й себе.
Історія екранізації
Як пише сам Микола Рашеєв, коли він познайомився з Володимиром Дроздом і прочитав «Самотнього вовка», то вагався, чи варто заглиблюватися в магічні тонкощі.
Тоді Володимир Дрозд, бачачи сумніви, вчинив хитро — повіз режисера у Полісся, до Чернігівської області. Там познайомив із тамтешніми чаклунками, щоб дати відчути «енергетичне поле» від «білої» та «чорної» відьом. Але це не головне, що підштовхнуло до проєкту. На стику 90-х Рашеєв каже, що спостерігав за людьми, які його оточували й бачив, як ті, кого він знав раніше, змінювалися до невпізнання. Багато хто чогось домігся за радянських часів і раптом втратив, але звичка жити добре — лишилася. Треба було якось пристосуватися. Змінитися. І вони почали розштовхувати один одного ліктями, йти напролом, що називається по трупах. І людей, які лишилися самими собою можна було порахувати на пальцях однієї руки. Знайомі зазнавали метаморфоз, втрачали обличчя. У переносному сенсі у житті, буквально, як це задумано показати у фільмі.
Але майте на увазі, що у 90-х можливості комп'ютерної графіки ще не було, тому для реалізації «перетворень» застосовували латексні маски і намагались долучити навіть справжнього вовка, проте українських горорів не так багато, тому варто переглянути ексклюзив.
Наразі зробити це можна у Києві 8, 15 та 22 липня за сприяння «Довженко-Центру» та київського кінотеатру «КІНО42» у рамках серії сеансів «Дивне, химерне, фантастичне». Квитки тут.
@inbookwetrust
