Як осягнути жах війни та знайти спосіб висловити повагу всім | in book we trust
Як осягнути жах війни та знайти спосіб висловити повагу всім тим, хто страждає: як література рятує журналістів на війні
Навіть кореспондент-новачок знає, що не треба йти в зону військових дій без підготовки, відповідного спорядження та плану виходу. Але деякі досвідчені репортери зізнаються, що їм потрібно щось більше. Те, що зможе підтримувати їх у похмурі дні та безсонні ночі на полі бою. Щось, що нагадає їм про людяність, навіть там, де її здається немає. Для декого це — поезія.
The New York Times попросили журналістку Алісу Дж. Рубін, яка протягом 15 років висвітлює війни та конфлікти, розказати про те, що вона читає, коли працює на полі бою. Вона зібрала свій список, який не обов'язково безпосередньо пов’язаний з воєнними діями, але закликає знайти людяність серед жорстокості, привернути увагу до деталей і показати, що маленька річ може бути нескінченно великою, що вона здатна передати всю трагедію та біль, а краса живе й серед уламків, так само як і любов.
Актуальність
Багато улюблених віршів Аліси Дж. Рубін засновані на сценах з епосу. Бо саме «Іліада» Гомера для жінки стала несподівано актуальною книжкою війни. Вперше вона прочитала її в часи висвітлення подій в Іраці й була вражена наскільки написане понад 2600 років тому, може мати сенс зараз. Крім того, журналістка зазначає, що «Іліада» надзвичайно психологічна.
Після того, як герой Ахіллес вбиває свого ворога Гектора, лідера троянців, він знову і знову тягне тіло навколо грецького табору. Гектора переможено, але Ахілл не може позбутися люті, яку він відчуває на Гектора за те, що той вбив Патрокла, його найкращого друга.
Зараз ми можемо говорити про лють Ахіллеса як про посттравматичний стресовий розлад. Але перш за все це нагадування про те, що для багатьох кошмарні моменти війни так просто не зникають за межами поля бою.
Або ж про сцену відвідин Ахіллеса Пріамом, батька вбитого троянського героя Гектора.
Пріам прийшов просити повернути рештки свого сина, щоб його можна було належним чином поховати. (Це зрозуміє будь-який військовий кореспондент: незалежно від епохи та культури, належне розміщення тіл загиблих є священним.)
Пріам — літній чоловік, і його мужність у протистоянні воїну, який осквернив тіло його сина в грецькому таборі, і його благання до нього — це сильний і зворушливий момент. Пріам просить Ахіллеса подумати про його власного батька, і якимось чином у цей момент Ахіллес здатний відпустити свій гнів.
Тому на війні важливі твори, які можуть навчити чомусь про втрату, насильство, але головне — уважно спостерігати розумом і серцем за тим, що втрачається. Допомогти відшукати спосіб висловити повагу до всіх, хто страждає.
Тут журналістка згадує грецького поета початку 20-го століття Константіноса Кавафіса, який розповідає про коней Ахіллеса, які були подаровані йому Зевсом. Тварини безсмертні, але коли вони бачать убитого найкращого друга Ахіллеса, вони не можуть не плакати.
Репортаж під час війни вимагає радикального співчуття
Тому поезія тут важлива тим, що зосереджує увагу на конкретному і може запропонувати кращий шлях до розуміння.
Наприклад, Аліса Дж. Рубін наводить як приклад Махмуда Дервіша, палестинського поета, який писав на своїй рідній землі, а також у Бейруті та Парижі. Він квінтесенція поета вигнанця, наступник Данте, який вічно шукає рай, але приречений на життя на зламаній землі.
Журналістці подобаються його вірші, бо вони є надзвичайно специфічними для конкретного випадку. Вони нагадують, що репортер має бути вірним тому, що висвітлює, і розуміти, що для тих, про кого пише, це може бути свята земля, навіть якщо журналіст не бачить її такою.
Ірак — чагарники і пустелі. Але для місцевих людей — це найкраще, що може бути, це — дім, недоліки якого ледь помітні.
Або там, де іноземний репортер бачить всього-на всього-річки. Тигр і Євфрат — повільні та часом немов нерухомі, іноді забиті сміттям, але люди, про яких пише репортер, бачать у них не ріки, а те, що дало кожному з них своє місце в історії.
@inbookwetrust
