Знаєте, як я радію, коли бачу, що ще декілька місяців тому а | #РуZький-нахуй!
Знаєте, як я радію, коли бачу, що ще декілька місяців тому абсолютно цивільна людина починає розуміти як саме треба працювати в ЗСУ. Що без налагодженого зв'язку та чіткого розуміння важливості "горизонтальних" взаємодій нічого не буде працювати так, як треба, а буде хаос та постійна небезпека для особового складу та техніки.
Далі важливий текст:
Є багато толкових фронтових порад по екіпу, по зброї, по "лопата важливіша автомата". В мене теж є порада. Геть про інше важливе.
Є проблема. Ввічливо вона звучить - "комунікація". Ні, я не про фейсбук чи прес-релізи.
Тут про інше: Ніхто! Ні з ким! Ніхуя! Не говорить! Бо "нахєр треба". Бо "в мене своє завдання". Бо "наказу не було". Бо "командування розбереться".
Оце все, помножене на серйозне табло і надуту секретність, призводить до хаосу.
Відсутність горизонтальних зв"язків - запорука максимально тупої смерті.
Дуже засекречена спецгрупа преться на завдання, яке закінчиться на своїх же піхотних спшках. Про які взнати - заїхати на район, спитати на ближчому блокпості чия зона відповідальності і перекурити з цими людьми на предмет "ми премось сюди, тут ваші є?".
Виліт дрона закінчиться через 100 метрів, бо в ближчій посадці нудяться дядьки без радєйки, але з калашами. А ще через посадку нудиться ПВО (але це вже проблема не дрона, а БПЛА). І ні, їхній комбат їм нічо не доведе, бо в них різні комбати, в тих комбатів своїх проблем купа, і взагалі в них нема радєйки.
Знак "міни" може бути встановлений посеред поля тупо тому що трошники прикололись. А може трошники прикололись по-дорослому і міни там дійсно є. Єдиний спосіб дізнатись - видлубати трошників з траншеї і спитати.
І це найпростіші, буденні, дуже утровані випадки. Зустрічаються комунікаційні провали тупо епічного масштабу.
Комунікація - запорука інформації. Інформація - запорука виживання. Це база. (На наступному рівні комунікація - це взаємодія. А взаємодія - це ефективне винищення чортів. Бо війну не виграє хтось один. Але то тема іншої лекції.)
Програма мінімум: знати - хто стоїть справа від тебе. Зліва від тебе. Хто бігає повз тебе взад-вперед як навіжений. І знати це на стільки кілометрів, наскільки це можливо. Бо можливість задзвонити і спитати "шо за хуйня там коїться" критично необхідна. Навіть якщо це не в твоїх "посадових обов"язках".
Власне порада: занесло на фронт - одразу знайомся з усіма, яким би інтровертом ти не був. Бачиш колегу? Зупинись, хапай за бари, обміняйся контактами. Розпитай хто він, шо він. Розкажи про себе, що можна. Сам не зробиш - він теж повстидається.
Кури-говори-дойобуйся до всіх і кожного максимально (але ввічливо). Знайди місце де всі труться (воно завжди існує), і туси там доки незнайомих не залишиться. Обійди/об"їзди стільки, скільки в принципі можеш (і командування дозволить) і перезнайомся з рештою інтровертів.
Це особливо важливо на ділянках, де в кожному селі стоїть півдесятка різних організмів, у кожного своє командування і всі ничкуються один від одного, бо всі секретні дохєра.
Зрозуміло, що у кожного свої завдання і свій "ліміт мобільності". Але в межах цього ліміту треба обов"язково знати максимум людей і мати максимум контактів. Ніби і банальщина, але ви не уявляєте як мало людей приділяють цьому увагу.
А потім не віддупляють взагалі, що коїться навколо. І що можна зробити, якщо... (але це не тема цієї лекції).
Контактна книжка на фронті не менш важлива за лопату. І ніхто тобі крім тебе її не поповнить.
Коротше, як каже Шекель - кілішуй. І буде толк.
Бо інакше пиздець. І я той пиздець в очі бачив.
(с) Бігус
Репост зробіть, будь ласка.
Американський піхотинець
