Хочу поділитися з вами одним зі своїх способів справляння з буремними періодами (крім перегляду дівчат Гілмор по десятому колу та вина звичайно). Вже багато років, коли накриває важким чи нервовим, я перечитую уривки книги Патті Сміт “Просто діти” - ці прості та зворушливі мемуари про початок 70-х мають якусь медитативну властивість.
Патті настільки чесно розказує про своє життя - про те як переїхала без грошей до Нью-Йорка, про те, як вважала фабрику Ворхола снобською, про свої стосунки з Робертом Меплторпом, про тарганів в готелі “Челсі” і те, як довго не могла знайти чисту білу рубашку для фотографії альбому Horses - що здається немає нічого потужнішого за свободу та чесність перед собою. Наче книга повертає тебе до себе і каже, що маленькі деталі твого існування мають значення.
Продається зараз майжу у всіх книгарнях.
