Get Mystery Box with random crypto!

​​«На жаль, ця нарада не дала позитивних наслідків. Вона показ | Історія України

​​«На жаль, ця нарада не дала позитивних наслідків. Вона показала лише, що відступ в тяжких умовах і всі наші останні невдачі на фронті вплинули деморалізуюче на деякі військові частини» — прем'єр-міністр УНР Ісак Мазепа.

З огляду на небезпеку захоплення Старокостянтинова, наступного дня Симон Петлюра та урядовці залишили місто та виїхали до Любара. Слідом за ними, усупереч наказу залишитися, попрямували загони отаманів Юхима Божка, Омеляна Волоха і Миколи Данченка. Вони учинили заколот, висунувши вимогу Петлюрі зректися влади. Відсутність надійних сил завадила ліквідувати їхній антидержавний виступ, однак невдачі на фронті, деморалізація армії, політичні хитання та тиск на Петлюру підштовхнули останнього подати заяву про складання повноважень. Мазепі вдалося його відмовити.

«А ворог наступав тимчасом далі: упали Староконстянтинів перед добровольцями, а Шепетівку і Печанівку зайняли Поляки. Ворог насувався на наддніпрянську армію з усіх сторін: з полудня Денікин, з заходу — Поляки і зі сходу большевики. Не бої і хороби знищили її, а знищило те, що розходився брат з братом» — ад'ютант Симона Петлюри, очевидець подій Олександр Доценко.

Погіршення становища УНР змушувало військово-політичне керівництво прискорити визначення тактичних завдань. Серед потенційних союзників перебувала Польща та радянська Росія. Розбрат в українському національному таборі, пов'язаний з переходом галичан на бік Білого руху, перетворив їх у сприйнятті більшовиків на ненадійну силу. Відтак, вони не поспішали домовлятися з УНР. Уряд продовжував переговори з Польщею, куди й вирушив Головний отаман Симон Петлюра.

3 грудня 1919 року на урядовій нараді було вирішено продовжувати боротьбу у партизанській формі. 5 грудня командувачем Дієвої армії УНР став генерал-хорунжий Михайло Омелянович-Павленко, а його заступником — Юрій Тютюнник. 6 грудня на нараді командного складу армії та уряду в Новій Чорториї було вирішено розпочати рейд у тилу ворога. Перший зимовий похід, що упродовж 6 місяців проходив тилами білогвардійців, а згодом — червоних, завершився у травні 1920 року під Ямполем, де відбулось з'єднання загонів рейду з армією УНР, що разом з польською армією наступала на Київ.