Історія України

2023-11-03 13:02:08 3 листопада 1918 року у Чернівцях, відбулося Буковинське віче, на якому було прийнято рішення про входження цих територій до Західноукраїнської Народної Республіки та подальшу злуку з «Великою Україною».

Як відомо, восени 1918 року Австро-Угорщина, до складу якої входила Буковина, внаслідок воєнних поразок у Першій світовій війні, наближалася до свого розпаду. Українці західних земель, натхненні прикладом українців східних етнічних земель, що проголосили у листопаді 1917 року Українську Народну Республіку, включилися у боротьбу за свою державність.

18-19 жовтня 1918 року, у Львові була створена Західно-Українська Народна Республіка у складі українських територій Східної Галичини, Північної Буковини і частини Закарпаття. Там же було створено Українську Національну Раду, як вищий орган влади для всіх західноукраїнських земель, у тому числі і для Буковини. 24 жовтня у Чернівцях був створений Українській Крайовій комітет як складова частина УНРади з повноваженнями діяльності у північній частині краю. Цей комітет і прийняв рішення про скликання крайового віча буковинських українців.

3 листопада, в Чернівцях відбулись народні збори, у яких взяло участь майже 10 тис. осіб. З огляду на значну кількість учасників, багатолюдні народні зібрання проходили на площах та в кількох публічних приміщеннях міста. Зрештою, Віче прийняло рішення про возз’єднання Північної Буковини із Західно-Українською Народною Республікою та злуку з «Великою Україною». Окрім того, Віче висловило протест проти спроб Румунської національної ради оголосити всю Буковину «румунською землею». Вже 6 листопада владу на території Північної Буковини перебрав Український крайовий комітет на чолі з Омеляном Поповичем.

Згодом, 22 січня 1919 року, відповідно Акту Злуки, у складі ЗУНР Буковина об’єдналася з Українською Народною Республікою. Проте, після поразки України у Польсько-українській війні буковинські землі були окуповані військами Румунії. Лише у 1940 році Буковина возз'єдналася з рештою українських земель, але, на жаль, відбулося це вже під новими етапами окупації нацистським, а згодом комуністичним режимами.

Телеграм Threads Instagram Twitter Підпишись і поширюй! Відкрити / Коментувати

2023-11-03 08:16:29 3 листопада 1937 року у карельському урочищі Сандармох було розстріляно 134 особи, всі, як зазначалося у «розстрільних списках» – «українські буржуазні націоналісти».

Серед них:
фундатор нового українського театру Лесь Курбас (1887-1937);
один із найталановитіших українських прозаїків – Валер’ян Підмогильний (1901-1937);
Микола Куліш (1892-1937) – драматург, громадський і освітянський діяч, газетяр, редактор;
Микола Зеров (1890-1937) – лідер «неокласиків», надзвичайно тонкий науковець, поет, перекладач західноєвропейської та античної літератури;
Григорій Епік (1901-1937) – драматург та сценарист;
Матвій Яворський (1885-1937) – історик, політичний діяч, академік ВУАН;
Володимир Чехівський (1876-1937) – український політик, громадський діяч, прем’єр-міністр УНР, один із засновників УАПЦ та багато інших.

Місце розстрілів в'язнів Соловецького етапу в урочищі Сандармох було виявлене у 1997 році карельським дослідником членом правозахисного товариства «Меморіал» Юрієм Дмітрієвим.

Загалом у Сандармосі у 1930-х роках органи НКВС розстріляли понад 9500 осіб 58 національностей, переважно спецпоселенців і в'язнів з Біломорсько-Балтійського каналу і Соловецьких таборів системи ГУЛАГ СРСР, а також жителів навколишніх сіл. На сьогодні на площі 10 гектарів виявлено 236 розстрільних ям.

Саме тут було закатовано більшість українських митців та політичних діячів початку 20 століття, цей та інші злочини радянських окупантів того періоду проти українських митців пізніше було названо «Розстріляне відродження».

Телеграм Threads Instagram Twitter Підпишись і поширюй! Відкрити / Коментувати

2023-11-02 19:02:06 Відозва Української Національної Ради до Українського народу про перейняття влади на українських землях колишньої Австро-Угорської монархії. 1 листопада 1918 р.

Телеграм Threads Instagram Twitter Підпишись і поширюй! Відкрити / Коментувати

2023-11-02 08:34:36 2 листопада 1907 року був страчений у Севастополі Панас Матюшенко — керівник українського повстання на панцернику «Потьомкін», вів агітацію серед матросів за боротьбу «повсталих поневолених народів росії», уродженець с.Деркачі на Харківщині.

На панцернику, з фрази, вимовленої Григорієм Вакуленчуком українською мовою: «Та доки ж ми будемо рабами!», почалось повстання. Після того, як на самому початку повстання на «Потьомкіні» Григорій Вакуленчук був смертельно поранений, повстання очолив унтер-офіцер Панас Матюшенко.

За свідченням очевидців, весь час 11-денної одіссеї «Потьомкіна», Матюшенко виділявся своєю рішучістю та енергією. Він до останнього дня вів агітацію серед матросів за продовження боротьби «повсталих поневолених народів росії», що свідчить про національно-визвольну спрямованість повстання на панцирнику. Панас Матюшенко навіть своє звернення «До гнобителів народу» розпочав дещо перефразованими Шевченковими словами: «Схаменіться, будьте люде!».

20 червня 1905 року суднова комісія під керівництвом Матюшенка передала іноземним консулам в Констанці (Румунія) відозви: «До всього цивілізованого світу» та «До всіх європейських держав», в яких роз'яснила мету своєї боротьби.

Після кількох переходів Одеса-Констанца-Феодосія в пошуках води, вугілля та продовольства, не отримавши бажаного, революційний «Потьомкін» змушений був 25 червня 1905 року здатися румунській владі у Констанці. Повстала команда зійшла на берег і попросила політичного притулку. Царський уряд вимагав видати їх як кримінальних злочинців, але Румунія відмовила.

Після здачі «Потьомкіна» румунській владі протягом року жив у Бухаресті, написав спогади про події на «Потьомкіні» — «Матроси Чорного моря». Звідти переїхав до Швейцарії, а згодом до США, де працював на заводі Зінгера. Через 8 місяців поїхав до Парижа, звідки змушений був тікати до Швейцарії через переслідування поліції.

У червні 1907 року, всупереч умовлянням свого друга Гната Хоткевича, він нелегально повернувся до російської імперії. Царська варта вистежила його в Миколаєві. На спеціально надісланому міноносці під посиленою охороною (7 офіцерів і 60 матросів) у кайданах його перевезли до Севастополя.

У жовтні 1907 року відбувся суд. Приміщення було оточене конвоєм зі ста осіб. Матюшенко відмовився від захисників і всю провину за повстання взяв на себе, жодного прізвища товаришів не назвав. Вирок суду — страта через повішення. Прохання про помилування Матюшенко подати відмовився. Вирок був виконаний зранку 2 листопада 1907 року у дворі Севастопольської тюрми.

Телеграм Threads Instagram Twitter Підпишись і поширюй! Відкрити / Коментувати

2023-11-01 20:09:16 Стаття Михайла Крата «Базар», присвячена вшанування героїв Базару та Другого Зимового Походу, надрукована в «Українській Газеті» 1 листопада 1961 р.

Телеграм Threads Instagram Twitter Підпишись і поширюй! Відкрити / Коментувати

2023-11-01 15:00:07 Військовий міністр УНР Всеволод Петрів та Голова відділу закордонних зв’язків Головного управління Генерального штабу УНР Василь Вишиваний (Вільгельм Франц Йозеф Карл фон Габсбурґ) . 1 листопада 1919 р.

Телеграм Threads Instagram Twitter Підпишись і поширюй! Відкрити / Коментувати

2023-10-31 13:33:24 Постанова Української Центральної Ради про поширення влади Генерального Секретаріату на всю територію України, обмежену інструкцією російського уряду від 04 серпня 1917 р. 31 жовтня 1917 р.

ЦДАВО України. Ф. 1115. Оп. 1. Спр.1. Арк. 33

Телеграм Threads Instagram Twitter Підпишись і поширюй! Відкрити / Коментувати

2023-10-31 08:54:38 31 жовтня 1943 року у с. Точевики Острозького району на Рівненщині відбувся бій азербайджанського загону Української повстанської армії з нацистами.

«…Уранці в село Точівк(а)… приїхала сотня німців, щоб своїм диким звичаєм погуляти, – йдеться про ці події в підпільній газеті «Вісті Української Інформаційної Служби» від 1 квітня 1944 р. – Заки повідомлено наші відділи, німці встигли вже гаразд погуляти, й пограбивши населення, від’їхали. Однак незабаром забаглося їм знов погуляти в тому ж селі. На цей час приїхав сам ляндвірт з сотнею добре одягнених та узброєних молодих летунів. Але тут їм не пощастило. Не вспіли ще як слід «розгосподарюватись» біля селянського добра, як наша чота і дві азербайджанців вдарили на них і змусили їх до втечі.

Хоробрі азербайджанці, бачучи перед собою зненавидженого ворога, з великим завзяттям ішли до бою і своїм геройством додавали охоти деяким нашим молодим бійцям, які вперше були в бою.

Дорого коштувала та прогулянка: 50 лягло трупом, кільканадцять було поранених, а двадцять німецьких «героїв» врятувалось втечею. Попав тут і ляндвірт. Населення радісно витало повстанські відділи, радіючи дружніми відносинами та спільною боротьбою азербайджанських та українських відділів проти німецького загарбника».

Із УПА загинуло четверо азербайджанців і один українець. Загиблих поховали в Точевиках, кавказців ховали за мусульманським обрядом, без трун.

Напередодні бою цей загін азербайджанців перейшов до УПА. Це були бійці 805-го батальйону Азербайджанського легіону, який воював у складі німецької армії на Північному Кавказі. Звідти батальйон передислокували спочатку у Польщу, а потім – на Західноукраїнські землі.

На Волині з азербайджанськими легіонерами провели переговори повстанці з боївки УПА Здолбунівського району під командуванням Бойка – Чорноти. Бандерівці переконували перейти до них й боротися проти нацистів. Першим ініціатором втечі легіонерів від німців був офіцер 805-го батальйону на прізвисько Чавлі.

Про долучення азербайджанських легіонерів до УПА повідомляла навіть американська розвідка. Про це йшлося у звіті про азербайджанські військові формування Департаменту військової розвідки США, складений вже після війни. У ньому зазначалося, що у 1943 році на бік українських національних партизан з Азербайджанського легіону перейшли: один командир роти з чотирма офіцерами і 70-ма добровольцями й один командир роти з двома пропагандистами і 95-ма добровольцями.

Телеграм Threads Instagram Twitter Підпишись і поширюй! Відкрити / Коментувати

2023-10-30 22:21:54 Листівка Антибільшовицького Блоку Народів, який був координаційним центром революційних підпільних рухів і визвольних організацій народів, поневолених російським імперіалізмом і комунізмом.

AБН виступав за розпад російської імперії та відродження незалежних держав шляхом одночасних революцій всіх поневолених народів.

Телеграм Threads Instagram Twitter Підпишись і поширюй Відкрити / Коментувати

2023-10-30 15:53:07 Звернення до Президента США Ф. Рузвельта Громадського комітету рятунку України в Чехословаччині про допомогу українському народу. 30 жовтня 1933 р.

Телеграм Threads Instagram Twitter Підпишись і поширюй Відкрити / Коментувати