Не знаю, чому й навіщо, але вчора з безмежних архівів пам‘яті | Sergii Ivanov
Не знаю, чому й навіщо, але вчора з безмежних архівів пам‘яті надійшла історія, яку хочу вам розповісти. Ця історія - як не видалений остаточно файл після відпочинкової дефрагментації свідомості. Їй багато років і в жодному причинно-наслідковому зв‘язку з подіями сьогодення вона не перебуває - ну хіба що дуже опосередковано.
В 98-му році давно минулого століття я працював в районній прокуратурі слідчим і одного разу, виїхавши на вбивство, потрапив у фільм Фінчера «Сім». Пам‘ятаєте ці кадри з закривавленими стінами і повівеченими трупами? Приблизно так і було, плюс перевернуті догори дриґом речі та меблі. Щоб ви уявили картину бедламу, додам деталь: другий труп лежав так глибоко під одягом, матрацами та іншим побутовим мотлохом, що його знайшли десь за годину після першого. Виявилося, що опери просто стоять на ньому.
Щодо трупів. Ні до, ні після цього я не бачив такої жорстокості. Дехто називає їі звірячою, але ні, друзі, ні. Звірі так не вбивають. Ба більше, як з‘ясувалось пізніше, за копійки. Не пригадаю точну кількість ножових, але йшлося про десятки.
В квартирі мешкали дві незаміжні жінки віком у районі тридцятки і банальною сферою зайнятості - продавчині чи перукарки. Якось ввечері вони гуляли у місцевій ригалівці з маркетологічно бездоганною для Луганська назвою «Калинка» і їх склеїла пара молодих хлопців. Випивши та блиснувши пластикою на імпровізованому танцполі ригаловки, жінки з хлопцями разом пішли додому. Де їх і зарізали. Вбивши жінок, мразі перерили квартиру, знайшли кілька десятків гривень, зняли з трупа жертв дешеві ланцюжки і втекли.
Огляд місця злочину - однокімнатної «хрущовки» - тривав добу, потім ще приблизно тиждень справа була нерозкритою і я щодня отримував лящів від керівництва, яке вимагало якихось довідок та звітів замість, власне, роботи з розкриття. Не можеш змусити людину розкрити злочин - завали її писаниною і вона розслідує тобі що завгодно.
Десь за тиждень мені подзвонив начальник розшуку і сказав, що є підозрюваний, який за день до цього мав необережність вживати «манго» в компанії завербованого наріка, який вигідно обміняв «пацанські поняття» на умовно-дострокове звільнення. «Манго» розв’язало вбивці язика, нарік стуканув ментам, менти доповіли мені, зауваживши, що затримання перебуває під загрозою зриву через відсутність транспорту. У всраті 90-ті таке траплялося постійно - трупів було більше, ніж машин, набагато більше.
На той момент я так втомився від написання довідок та виконання «контролів», що попросив у тата ключі від його «дев‘ятки», підібрав оперів і сам поїхав за бандитом. Затримання відбувалося по-луганськи стильно, хоча й не надто елегантно: підозрюваного знерухомили парою ударів в область єбла, одягли на голову мішок і закинули в мою машину. Брикаючись, бандит пошкодив торпедо «дев‘ятки», чим зіпсував мені переможний настрій, а собі - процесуальну карму.
На допиті він майже одразу написав явку, здавши свого спільника, якого невдовзі також затримали і привезли з традиційним мішком на голові до відділку. Все це трохи нагадувало баунті-хантинг в стилі Дикого Заходу, але в реаліях не менш дикого Сходу зразку року 98-го ХХ століття. Спільник і виявився автором цього кривавого стартапу.
Суд засудив наріка до 12 років ув‘язнення, його спільника - до смертної кари, яка хоча на той час уже перебувала під мораторієм, але офіційно скасованою ще не була.
Не знаю, що далі сталось з цими персонажами. Відсиділи вони чи ні, вижили чи не вижили. Але знаєте, в ті рідкісні моменти, коли я дивлюся новини з «ЛНР» і бачу їхніх т.з. офіційних осіб, мене не полишає відчуття, що серед них стовідсотково присутня мразь, яка в 98-му розбила своєю тупою головою торпедо татової «дев‘ятки». Просто ця мразь постаріла і клонувалася, але нарешті вона на своєму місці.
