Марія Вязьмітіна – видатна українська вчена та корифейка Музею | Музей Ханенків

Марія Вязьмітіна – видатна українська вчена та корифейка Музею Ханенків. Сьогодні, 22 квітня, ми відзначаємо 125 років з її народження.

До дати музей планував спеціальну міні-експозицію в залі мусульманської колекції. Адже саме Марія Вязьмітіна першою почала системно вивчати найбільше в Україні зібрання ісламу та створила у 1930 році першу тематичну експозицію мистецтва Близького та Середнього Сходу.

Однак, життя внесло зміни в плани відзначення ювілею видатної вченої. Тож поговорімо сьогодні про те, що зачіпає всіх. Про життєстійкість.

Марія Вязьмітіна була неймовірно життєстійкою людиною. Щонайменше тричі за своє майже столітнє життя вимушено змінила фах. Піонерка українського музейного ісламознавства (колежанки називали її «Меріем-гюзел»), яка науково опрацювала не лише київську, але й харківську збірку ісламу, вона 1934 року була звільнена з музею із забороною займатися науковою діяльністю.

Тоді Марія Вязьмітіна знайшла себе в організації бібліотечної справи: створила та зберегла в роки війни книжкові фонди декількох бібліотек.
Третьою цариною її наукової праці стала археологія, спершу азійська, а згодом українська, в якій 70-літня вчена заклала фундамент цілого окремого напрямку – сарматології.

Одне життя – три «інтелектуальні шляхи», три наукові ступені: з філології, мистецтвознавства та історії.
Як вдалося жінці «непролетарського» походження, переслідуваній режимом за «формалізм», «орієнталізм», «зв’язки з «контрреволюціонерами» й «буржуазними націоналістами» та роки життя під окупацією – здійснити так багато? Звідки в ній така снага відновлювати себе після великих втрат – смертей або висилки близьких людей, насилля, знецінення, абсурду, упосліджень? Де черпала вона смисл і радість життя?

Молодша колега Марії Вязьмітіної та її біографка Валентина Корпусова писала про високу інтелектуальну і моральну планку, задану батьками. Незаможні інтелігентні дворяни Вязьмітіни зуміли дати доньці найкращу освіту, доступну жінці в тогочасному Києві.
Вищі жіночі курси Гер’є – університетський рівень підготовки з європейських, слов’янських, східних та мертвих мов, світової літератури. Саме мови відкрили 1926 року дворянці Марії Вязьмітіній двері до аспірантури Музею ВУАН. А у вільний час вона перекладала оповідання Джека Лондона. Це хобі не лишилося без відзнаки: переклади Вязьмітіної ввійшли до багатотомника Джека Лондона 1927 року, а також – як взірцеві – до підручника з художнього перекладу.

Вона загалом багато писала: працюючи в газетах, докладно листуючись приватно й по роботі, ведучи яскраві щоденники своїх численних мандрівок та експедицій. Збереглися її сповнені поетизму нотатки, зроблені під час прогулянки кримським Карадагом – англійською мовою! Мови забезпечували хліб та відкривали безмежні можливості реалізації.

Культурна ерудиція та строгий науковий вишкіл зробили з Марії Вязьмітіної висококваліфіковану дослідницю мистецтва. Цим вона завдячує своїм видатним учителям – професорам Київського археологічного інституту, керівникам наукових осередків Олексі Новицькому, Данилі Щербаківському, Всеволоду Зуммеру.

Сама та епоха 1920-х років була неймовірно illuminating. Розквіт мистецтв і літератури, становлення академічної та музейної науки, спілкування й дружба з освіченими, талановитими, завзятими людьми: Максиміліаном і Марією Волошиними, Михайлом і Любов’ю Семенками, Олексою, Юлією та Марією Новицькими, Всеволодом Зуммером, Анастасією Цвєтаєвою, Олегом Антоновим, Антоном Середою, Ївгою та Іваном Спаськими, Надією Лінкою (Геппенер), Оленою Нагаєвською, Ольгою Головіною. У страшні десятиліття сталінщини дорогоцінні ланцюжки цієї дружби та, часто, практичної життєвої підтримки, були ще одним джерелом життєстійкості Марії Вязьмітіної.