Діди-ґвалтівники, або міф про «воїнів-освободітєлєй». Одна з | Княжа Шахівниця
Діди-ґвалтівники, або міф про «воїнів-освободітєлєй».
Одна з особливостей пропаганди - створення ідеального образу без жодних чорних плям. Саме такою зображають радянську армію в культі «9 травня» - з них ліплять бездоганних лицарів, хоча, на відміну від західних армій, вони не принесли свободу до Європи.
Чому не «освободітєлі»? Бо фальсифікація виборів у Польщі 1947 року та становлення за рахунок репресій комуністичних режимів у Східній Європі показують, що СРСР не цікавила воля народу, а значить армія була окупантами, а не «освободітєлямі».
Фактично Червона армія принесла за собою просто більш лайтовий режим у порівнянні з Третім Рейхом. Я, звісно, не стану замовчувати, що понад 7 млн українців воювали у лавах Червоної армії, більше того, мій прадід був червоноармійцем. Але ключова різниця українського спадку від російського - ми можемо відверто говорити про нього. Тому сьогодні я покажу лик червоноармійців, який запам'ятали німецькі жінки (раніше, я вже писав про це).
Діди-ґвалтівники. Почнемо з відомого щоденника Володимира Гельфанда - до слова, він не емігрант, прожив усе життя в СРСР. Саме тому його мемуари найцікавіші та об'єктивні. Цитати наведу оригінальною мовою, запис за 25.04.1945 (В. Гельфанд. Дневники 1941-1946 годов):
- Они тыкали сюда, - объясняла немка, показывая под юбку, - всю ночь, и их было так много. Я была "медхен" (девушка), - вздохнула она и заплакала. - Они мне испортили жизнь. Среди них были старые, прыщавые и вонючие, и все лезли на меня, все тыкали. Их было не меньше двадцати, да, да, - и залилась слезами.
- Они при мне насиловали мою дочь, - вставила несчастная мать, - они могут ещё прийти и насиловать мою девочку.
- Оставайся здесь, - вдруг бросилась ко мне девушка, - будешь со мной спать. Ты можешь со мной делать все, что захочешь, только ты один! Я готова с тобой "фик-фик", я согласна на всё, что ты захочешь, только не они опять!
Примітка: Автор щоденника народився та жив в УРСР, до слова, пізніше допоміг захистити цих жінок.
Михайло Коряков, офіцер, який не повернувся в СРСР після завершення другої світової війни, але залишив цікаву автобіографічну повість. Нижче наведено її фрагменти (книга: М. Коряков. Освобожденные души):
Про мародерство: В одной танковой дивизии была произведена проверка машин: танки оказались настолько забиты награбленным барахлом, что в них не повернуться, — в случае внезапности экипажи не смогли бы вести боевые действия.
Про «звитягу»: В Красной армии весной 1945 года ходил анекдот: первому эшелону — часы, второму — девушки, третьему — барахло.
- Наверху, над потолком, раздались женские крики, плач детишек. В волнении стал я одеваться. Девушка и старики Вюнш умоляли меня не ходить туда: убьют! Минувшей ночью убили офицера городской комендатуры, пытавшегося помешать насилию. Всю ночь мы слушали в страхе крики несчастных женщин, плач детей и топот, топот тяжелых солдатских сапог над головой.
(...) я узнал страшную вещь: за три недели ее изнасиловали — общим счетом — не менее 250 человек! Насиловали и фрау Вюнш, даже на глазах мужа. Два солдата изнасиловали полуслепую и высохшую фрау Симон.
Важлива примітка: Масові ґвалтування не були покарані, кількість вироків була мінімальною.
І це лише квіточки - на основі щоденників німкень Берліну був знятий окремий фільм (Viasat History, Берлін 1945), де таких історій сотні, а за іншими підрахунками - сотні тисяч. Сьогодні СБУ перехоплює багато розмов окупантів, з яких ми можемо зрозуміти, що історії повторюються, я наведу посилання на декілька:
Ґвалтування 14-літньої дівчини:
Ґвалтування 16-літньої дівчини: https://t.me/uniannet/42753
Армія «РФ», як і Червона Армія, є армією ґвалтівників та мародерів. І мені дуже прикро, що мої предки були вимушені служити в імперських збройних силах, які, поміж маленьких променів доблесті, все-таки не знали, що таке честь.
