Боудіка. Два світи. Зростом вона була дуже висока, вигляду - | Княжа Шахівниця
Боудіка. Два світи.
Зростом вона була дуже висока, вигляду - жахаючого, з лютим блиском в очах та пронизуючим простір низьким голосом. Пишна хвиля рудого волосся спадала аж до стегон, а довкола шиї красувалося широке золоте намисто. Носила вона різнобарвну туніку, поверх якої був товстий плащ, скріплений застібкою. Таким було її незмінне одіяння.
Діон Касій. Історія Кесарів. Книга LXII. 2.
Римський історик умисно додав химерних ноток образу Боудіки, щоб створити той самий ефект небезпечного ворога Риму. Проте чи дійсно королева була такою, ми, звісно, не знаємо. Але ми точно відаємо, що імперія була налякана до смерті, коли з Британії прийшла звістка про знищення трьох значних міст: Комуладуна, Лондінія та Веруламія.
Римські історики Тацит та Діон Касій не були скупими на описи повстання Боудіки - навпаки, вони прямо-таки смакували їх. Для них ці події стали можливістю проявити свій літературний талант, щоб епічно подати грандіозні події далекої провінції. Тільки от скільки за тими письмовими викрутасами правди - питання непросте.
Однак із чого почалося повстання, що змусило Боудіку оволодіти мечем? Я не даремно почав розповідь з постів про римську систему управління, яка до часів королеви постала надзвичайно викривленою. Фактично імперським чиновникам задля отримання кращих призначень чи взагалі переводу до Риму треба було показувати ефективність. Та часто цю ефективність імітували: наприклад, обкладали податками поневолене населення, надсилаючи до казни більше за заплановані суми. Таким чином вони хотіли показати, що під їх управлінням провінція процвітає.
Така політика стала можливою, бо жителі провінцій не мали впливу на рішення влади. Це, до слова, зайвий раз показує нам сьогодні, чому важлива демократія і громадянські свободи, які скеровують та стримують владу.
Але повернімося до Боудіки. Вона була дружиною Прасутага, короля племені іценів, з якого сама була родом. Її чоловік уклав угоду із Римом про охорону морських та річкових шляхів для римлян. Рим же гарантував, що його землі вони не чіпатимуть. Таким чином іцени жили під парасолькою імперії у своєрідній автономії із власним внутрішнім укладом.
В шлюбі у Прасутага та Боудіки народилися дві донечки, які, судячи з наступного рішення короля, значили для нього куди більше, ніж значили в ті часи жінки для Риму.
Король вирішив написати заповіт, за яким половину своїх земель віддавав римському імператору, а іншу половину - своїм донькам. Ідея з передачею римлянам своїх земель не означала, що він любив імперію - навпаки, він її остерігався, а цим маневром хотів реалізувати право для своїх доньок. Себто Рим отримує половину земель і тим самим зобов'язується визнати за доньками короля право власності на іншу частину земель.
Хочу підкреслити цей момент, бо він показує, що іцени (брити) та римляни по-різному вбачали жінок. Зокрема, для тих же римських імператорів їхні доньки були інструментом для примножування влади шлюбами, а для Прасутага вони були насамперед особистостями. Не даремно Тацит писав (Tacitus. Agricola. 16): “Вони не робили різниці між статтю на царському престолі”.
З усім тим, рішення короля іценів римський намісник сприйняв як слабкість. В очах римлянина все виглядало так: якщо він хоче передати власність жінкам, значить, його рід та плем'я ослаблені. Символічно, що образ Риму - се вовчиця, отож не дивно, що її бюрократія вчинила за правилами тваринного світу. Коли Прасутаг помер, римляни вирішили забрати все.
