Російський імперський характер, або діди-ґвалтівники - ІІ. Я | Konkretyka

Російський імперський характер, або діди-ґвалтівники - ІІ.

Я сподіваюся, цей невеликий цикл постів Вас не втомить, бо ми повинні запам'ятати одну просту істину: Червона Армія нікого в Європі не звільняла, вона була таким самим окупантом, як і Третій Рейх.

Зброєю наших предків, що входили до складу ЧА, встановлювали репресивні комуністичні режими, від яких потім страждали люди Східної Європи і в першу чергу - в самій Україні. Так, багато солдатів та офіцерів ЧА не вчиняли злочинів, зокрема, автор, якого я цитуватиму, але всі вони були опорою цього дикого режиму.

Діди-ґвалтівники - ІІ. У книзі офіцера радянської армії Михайла Корякова розказана ще одна цікава історія. Оскільки я не пропагандист, то розповім і про спротив радянського офіцерства проти мародерів та насильників. Втім, як Ви розумієте, подібних випадків було дуже мало (уривки з книги "Освобождённые души"):

Радянський офіцер, який мав розуміння честі: На длинном столе посреди комнаты стоял гроб, обитый красным и обложенный бумажными цветами. В гробу лежал капитан, помощник военного коменданта. Я был с ним знаком: в мой первый приезд в Бунцлау он помогал мне отыскивать дом, где умер Кутузов. Капитан воевал с первых дней войны, участвовал в Сталинградской и Курской битвах, имел боевые ордена и золотые нашивки за тяжелые ранения. По ранениям его и перевели на работу в комендатуру. Думал ли он, что получит смерть здесь, в тылу, от руки мародера, насильника?

Як радянські солдати “освободілі” 12-річну дівчинку: В Лигнице, крупном городе близ Бреслау, было не лучше. В тёткином доме стоял плач: умирала внучка. На диване, в простынях, я увидал девочку лет двенадцати, с тонким, прозрачным, — казалось, светящимся, — лицом и большими, как у Ленхен, серыми глазами. Девочку изнасиловал солдат второго эшелона, а несколько дней спустя в квартиру вломились солдаты третьего эшелона. Девочка, выскользнув у них из рук, побежала по крутой лестнице и оборвалась, упала.

Ще одне свідчення про злочини “освободітєлєй” є у щоденнику Марти Хілер “Жінка в Берліні”, який я теж процитую:

Про мародерство: (...) в наш подвал зашли ещё несколько героев, которые искали не женщин, а часы. Позже я видела одного Ивана с целой часовой коллекцией на обоих запястьях, с 5-6 штуками, которые он выравнивал постоянно, подтягивал, поправлял с детской воровской радостью.

Про те, як “освобождалі” авторку щоденника: Один дёргает меня за запястья дальше вверх. Теперь другой также дёргает, причём он кладёт свою руку мне на горло таким образом, что я больше не могу кричать, больше не хочется кричать от страха быть задушенной. Оба рвут всё на мне, я уже лежу на земле. В кармане моей куртки что-то дребезжит. Это должно быть ключи от дома, моя связка ключей. Я была прислонена головой к нижней ступени лестницы в подвале, чувствую по спине мокрые прохладные ручьи. Наверху вижу в щель двери, через которую падает небольшой свет, одного из мужчин, который караулит, в то время как другой рвёт моё нижнее бельё, ища себе дорогу. Я ищу на ощупь левой рукой, до тех пор пока не нахожу, наконец, связку ключей. Твёрдо схватываю её пальцами левой. Правой я защищаюсь, но ничего не помогает, он просто разорвал подвязки. Когда я пытаюсь подняться, шатаясь, меня к себе притягивает второй, кулаками принуждает меня встать на колени на землю. Теперь караулит другой и шепчет: «Быстро, быстро...»

Я ще не писав про те, як “освободітєлі” ґвалтували слов'янських жінок, які потрапили до Третього Рейху (остарбайтери), та про злочини на “звільнених територіях” УРСР та Польщі. Простими словами, якщо хтось думає, що це була лише ненависть до німкень, то ні - це порода типового російського імперіаліста.

Про “указ Сталіна”: Так, був виданий указ, який забороняв мародерство та насилля, але командири замовчували злочини своїх підлеглих, бо їм же з ними ще в атаку ходити. Це вкотре доводить, що недемократична система завжди така - вона лише створює ілюзію контролю, породжуючи нові злочини.