Get Mystery Box with random crypto!

Давід Рікардо. Теорія порівняльних переваг. Українське ІТ. Го | Konkretyka

Давід Рікардо. Теорія порівняльних переваг. Українське ІТ.

Гортаючи книгу Естер Дюфло та колеги, я побачив згадку про теорію порівняльних переваг, яку виклав класик економіки Давід Рікардо ще у ХІХ столітті. Суть теорії зводиться до того, що кожна країна має свої унікальні переваги перед іншими, наприклад, хтось краще за всіх робить вино чи якісь промислові товари. Це робить країну, якщо вона відкрита для міжнародного ринку, свого роду спеціалізованою на чомусь конкретному. Відповідно, Країна А купує якісь товар у Країни Б, а та, відповідно, щось у неї, таким чином, проходить обмін, який всім приносить вигоду.

Звісно, одна група товарів може вироблятись і в декількох країнах, і кожна з них може мати свого роду інші унікальні переваги. Наприклад, німецьке вино з зимових сортів винограду, яке називається Ice Wine, дуже конкуренте в своїй групі, хоча здавалось б, що Франція чи Іспанія теж продають вино. Тобто, сама спеціалізація може розповсюджуватись на різні товари, які навіть входять в одну групу.
Примітка: існують ще абсолютні переваги, але це здебільшого природні умови, географія тощо.

Все так просто? Знаходимо свою спеціалізацію і вперед? Дюфло та колега зазначають, що сама теорія не є досконалою, і часто не всі човни в економіці піднімаються рівномірно (тобто вигоди від міжнародної торгівлі можуть відчути не всі галузі економіки), але це вже окрема тема. Додатково, існують і проблеми виходу на ринок.

Наприклад, проблеми, з якими стикаються учасники чи бажаючі вийти на міжнародні ринки, непогано розкриті на прикладі програми “Допомога ремісникам”, про яку згадує Дюфло та колега у своїй книзі. Ідея програми була в тому, аби допомагати ремісникам виходити на світовий ринок. Зокрема, розглядається приклад виробників килимів з Єгипту. Самі єгипетські виробники створювали вельми якісну продукцію, але цього виявилось не достатньо для успіху. Лише після кропіткої багаторічної праці міжнародних спеціалістів фірми з Єгипту почали отримувати замовлення:

Команда “Допомоги ремісникам” привезла керівника Hamis Carpets (посередник, який зібрав малих ремісників для роботи над замовленнями) до США для проходження учбового курсу, найняла італійського консультанта для розробки зразків килимів і стала їх демонструвати на всіх ярмарках подарунків і всім відомим їм імпортерам. Не дивлячись на все це, тільки після півтора роки пошуку клієнтів Hamis Carpets отримала своє перше велике замовлення. (...) і через п'ять років з початку проекту загальний об'єм замовлень перевищив 150 000 дол.

Звісно, цей приклад є в певному сенсі обмеженим, але він показує, що відбувається, коли в теорії ви маєте все аби робити якісний продукт, але для того, щоб про це дізнався світ, ви повинні витратити купу енергії, і часто ресурси для цього можуть бути обмеженими.

На фоні цього виникає питання: а яка тоді може бути спеціалізація України? Загалом, ми її бачимо по нашому експортному рахунку – це аграрний сектор та найбільш динамічна ІТ індустрія. При цьому я б зробив особливий акцент саме на ІТ, бо ми маємо там високий рівень оплати праці, глибоку інтеграцію у глобальні ринки та перспективи. Діджиталізація в світі все ще набирає обертів – відповідно розмір ринку буде лише зростати (Україна вже зарекомендувала себе в світі), бо все ще дуже багато процесів, які не переведені в цифру. Тому саме в цій індустрії – одні з найкращих довгострокових перспектив.

Більше того, сама індустрія не має обмеженого ресурсу і є дуже мобільною, наприклад, той самий аграрний сектор не є мобільним, бо прив'язаний до землі і більше того – обмежений площею для вирощування продукції. ІТ індустрія теж обмежена, зокрема, якістю освіти в Україні та інституційними ризиками (суди, корупція тощо). Однак, якщо їх прибрати, то індустрія згодом може почати вирощувати продуктові компанії, які здатні зробити ще більший внесок в економіку держави.

Простими словами, не варто шукати темну кішку в темній кімнаті, на щастя, напрями України окреслені і зрозумілі і тому повинні бути підтримані державною політикою за принципом “не нашкодь”.