Правила в КНР нічого не варті. Приїзд диктатора Сі до самод | Konkretyka

Правила в КНР нічого не варті.

Приїзд диктатора Сі до самодержця Пу дають нам шанс вкотре згадати про цінність демократії та гарантії наших прав та свобод.

Ротація влади є важливим елементом для ефективної бюрократії. Причина досить проста – закостенілість: люди обростають зв’язками на тій чи іншій посаді і починають зводити комфортні для себе умови, тим самим підлаштовуючи систему під себе. Класичним прикладом є Путін, який прийшовши до влади, спочатку погрався в «демократію», а потім просто посадив на всі ключові посади своїх друзів. В результаті, система стала ще більш ренто-орієнтовною, себто вся державна система працює лише на обмежене коло людей. В той же час «громадяни» були остаточно позбавлені залишків горбачовських політичних та економічних прав.

Проте, були й автократії, які усвідомлювали проблему закостенілості та ніби шукали способи протидії. Тут прикладом наводять саме КНР в добу Ден Сяопіна. Тоді, на рівні неформальних правил у еліт комуністичної партії була створена домовленість про ротацію кожні 10 років. Потім в конституції були закріплені навіть спеціальні норми, про два терміни для кожного нового лідера КНР.

Звісно, в реальності так звана передача влади раз на 10 років скоріш була маскарадом. Наприклад, той самий Ден Сяопін призначив собі наступника (в колі лідерів партії), а не його обрали на якихось партійних виборах, більше того – він впливав на саму партію та її лідерів ще дуже довго. В 1989 році саме він втрутився, коли на площі Тяньаньмень мітингували студенти, розігнавши їх танками. З іншої сторони, варто зазначити, що як би парадоксально не було, але навіть такі свого роду «призначення» наступників мали деякі позитивні наслідки, оскільки система все одно оновлювалась, руйнуючи старі зв’язки. Для прикладу, навіть епоха Мєдвєдєва в добу його президентства в РФ відрізнялась від Путіна, в сторону більших, як мінімум внутрішніх, свобод.

Будь-які прописані формальні правила на кшталт Конституції не працюють в авторитарних режимах. В силу того, що у суспільства немає важелів впливу, аби еліти дотримувались верховенства права. Це як Конституція СССР, де були начебто гарантовані свободи, але на практиці їх не існувало. Зокрема, аби правила працювали – потрібні вільні конкурентні вибори і, найголовніше, інфраструктура громадянського суспільства, на якій взагалі зведена демократія та свободи. На додачу, саме інклюзивна політична система створює складні за дизайном інститути, які мають на меті контролювати владу та дотримання нею правил: судова система, антикорупційні органи тощо.

Авторитарна система своєю централізацією – повний антипод демократичній, бо правила в ній при бажанні однієї людини чи групи міняються легко. Зокрема, з приходом до влади в КНР сьогоднішнього лідера Сі, вся система почала відкат до часів Мао. Я вже згадував у минулих постах, що при ньому почалося засекречення китайської статистики. Те саме він почав впроваджувати і в політичній системі, позбавляючись конкурентів та критиків. Фінальною крапкою стали зміни в Конституцію та право балотуватися на третій термін лідера КНР. Тим самим Сі показав, що в авторитарній системі не існує традицій чи правил передачі влади, які неможливо було б скасувати.

Висновок. Можна сказати, що наші політичні інститути теж ренто-орієнтовні, зокрема, у нас приймаються норми чи проводяться тендери (розслідування Бігуса) в інтересах певного кола осіб. Однак, джерелом таких проблем є спадок Московії, яка окрім своєї мови, залишила тут і свої інститути. Тому поки ми не досягли так званого “full democracy” за академічним рейтингом Polity IV, де ми вважаємось анократією, себто країною з елементами поганих екстрактивних інститутів (здебільшого економічних+застарілі дані). Однак, у той же час ми маємо фундамент — громадянське суспільство, яке вже не раз показувало, що не допустить узурпації влади та зміни правил. На відміну від Московії, Білорусі чи КНР, де все здорове було давно знищено, а може його там ніколи й не існувало.

Конкретика | Patreon | Блог