Емпірика. Державні витрати. Мілтон Фрідман. Почнемо з емпірик | Konkretyka

Емпірика. Державні витрати. Мілтон Фрідман.

Почнемо з емпірики. Нагадаю, емпіричний метод досить простий для розуміння - фактично він означає аналіз досвіду. Умовно це аналіз макроекономічних даних економік або експеримент, коли ми моделюємо певні умови та отримуємо результат (усюди використовується економетрика).
Хто просував цей метод? Мішель де Фрей виділив емпіричний підхід як головний принцип у нобелівського лауреата Мілтона Фрідмана:

(…) Він визначив свій головний методологічний підхід: теоретична робота повинна поєднуватися з емпіричною роботою. Він вважав, що завдання економічної науки полягає в тому, щоб шукати відповіді на конкретні, чітко сформульовані питання, які повинні розв'язуватися емпірично. (…) Варто відмовлятись від теоретичних ідей, які суперечать емпіричному досвіду [1].

Я не зупинятимусь на особливостях самого Мілтона Фрідмана (для цього відведена окрема стаття). Я лише хочу підкреслити, що важливість емпірики давно визнана економічною наукою.

Однак чи все можна пояснити умовно емпіричним методом, особливо у випадках, коли були використані окремі статистичні дані або свого роду вузький підхід? Звісно, одна єдина робота чи один параметр не може все пояснити - для цього треба провести всебічний розгляд проблеми та проаналізувати чималу низку умов та факторів.
Простими словами, знайти кореляцію якогось параметру чи просто сказати: «А от там, в такій країні/країнах воно працює, значить і у нас буде норм» для ухвалення рішення недостатньо. До речі, саме останнім пояснювали впровадження ПДВ на рекламу (мовляв, навіть в РФ воно є), а тепер намагаються пояснити слабкі темпи економічного зростання України, прикриваючись “великими” державними витратами.

Державні витрати. Економіст Іларіонов повідав про своє дослідження, де показував залежність «фіскального відсотка ВВП» (державні витрати до ВВП) та темпів економічного зростання. Умовно, більші витрати до ВВП = менше зростання економіки й навпаки.
Інфо про дослідження тут: https://www.facebook.com/UkrainianIF/videos/1064470681030387/
Такого плану дослідження колись проводили професори Джеймс Гвартні, Роберт Лоусон та інші в роботі «Розмір держави і багатство націй» (до них відзначався ще й Фрідман як лицар капіталізму), також схожі роботи є і в інших економістів.

Високі податки. Якщо поглянути на лівий табір, там ми також бачимо певні аналогії, коли зазначають, що при найвищих ставках податку (після Другої Світової) в США та Європі був найбільший економічний ріст. З такої логіки можна припустити, що не варто дивитись на податкові ставки, час чи особливості окремих індустрій - варто лише ввімкнути регуляторну або планувальну машину і ми почнемо «зростати».

Що не так з обома поглядами? Можна провести власне невеличке дослідження: зокрема, відібрати країни з рейтингу Polity IV з параметром full democracy та подивитись на їхні умови та економічну історію. Там ми одразу побачимо велику плеяду факторів: традиції захисту права власності, приборканий олігархат, політичні свободи, сильні політичні та суспільні інститути. Простими словами, фундаментом їхнього успіху є захист економічних/політичних прав та свобод. Про це писали економісти Дарон Аджемоглу, Арвен Грейф та нобелівський лауреат Дуглас Норт.

Тому можна поставити хоч 50% ПДФО та наростити держ.витрати до 70% ВВП або ж знизити витрати до ВВП і зменшити податки, та жоден з цих підходів ніяк не врятує від прогнилої та дикої системи, яка панує в нашій державі. Ви й надалі залишитися сам на сам із нашою найкращою в світі судовою та правоохоронною системою, олігархатом, безаконням і таким іншим.
Ставку податків та рівень присутності держави в економіці повинні вирішувати самі громадяни шляхом голосування за незалежні від олігархату праві/ліві партії. А наявність певних кореляцій окремих параметрів це геть не панацея, коли стоїть питання «Як стати багатою країною?».

Джерело:
1. Мишель де Фрей. История макроэкономики от Кейнса к Лукасу и до современности. С. 89–90