Що буде, якщо радикально збільшити соціальне забезпечення або | Konkretyka

Що буде, якщо радикально збільшити соціальне забезпечення або знизити податки?

Емпіричний досвід завжди дуже цікавий та допомагає нам зрозуміти, як працюють ті чи інші механізми.

Франція на початку 80-х років для стимулювання попиту увімкнула на повну фіскальні стимули (через соціальну підтримку). Тобто люди отримували з бюджету доплати через зростання мінімальної ЗП та з додаткових урядових програм.
Звісно, не можна провести кореляцію між французькою політикою та радикальним зниженням податків, але цей пост дасть зрозуміти, що будь-які радикальні дії мають свої наслідки.

Як Корея стала великою (цикл статей): https://konkretyka.net/economical-miracle-ukr/pak-chon-hi-peredmova-ta-pershi-rishennya.html

Кейс узято з дисертації, опублікованої в Стенфорді від Carol Diane St Louis: «Negotiating Change: Approaches to and the Distributional Implications of Social Welfare and Economic Reform», 2011. Початок на сторінці 60, джерела інформації вказані безпосередньо в дисертації.

Що зробили у Франції (неповне summary): 1) наростили державну допомогу промисловості - французька підтримка збільшилася на 240% (Stoffaës, 1989: 85); 2) соціальні виплати за перший рік збільшились на 13%, (...); 3) пенсійний вік був знижений до 60 років (Machin and Wright, 1985).

Ключовий момент: Через бюджет були перерозподілені гроші, які спрямували на підтримку населення. Новий президент на той час збільшував фіскальне навантаження на багатих, яке й раніше було значним (цю логіку можна побачити в сьогоднішніх роботах Пікетті):
https://www.nytimes.com/1981/06/11/business/mitterrand-to-raise-taxes-on-the-rich.html

Населення, отримавши гроші, рушило купляти товари, що в дійсності виступає крутим стимулом для економіки, але французькі виробники програвали іноземним - як наслідок, зросли продажі іноземних товарів і тим самим збільшився тиск на курс франка.

Ефект (цитата Carol Diane St Louis): Збільшення SMIC (мінімальної заробітної плати) та соціальної допомоги на 10% стимулювало споживання домашніх господарств на 3% у 1981 та 1982 роках, але оскільки імпорт, особливо промислових товарів, непропорційно виріс, а торговельний дефіцит Франції зріс із 56 млрд французьких франків у 1981 році до 92 млрд у 1982, торгові партнери Франції отримали вигоду з цих змін більше, ніж французькі виробники (Reland, 1998).

Результат: Споживання французами іноземних товарів значно зросло, що франк почав різко девальвувати, інфляція також трималась на високих рівнях - від 9% до 14%. Торговий дефіцит теж пішов вгору та встановив рекорд проти ВВП (більше купляли імпорту, ніж продавали за кордон). Провальна політика була швидко згорнута соціалістами.

Що цікавого в цій історії та на які роздуми вона наштовхує:

1. Фіскальне стимулювання має провадитися дуже обережно. Бо надання людям додаткового ресурсу є правильним, але має свої небезпеки, що показала Франція 1980-х.
Непоганий кейс: “Президентська тисяча”, дуже умовно може простимулювати національний сектор послуг, бо галузь товарів/послуг для неї обмежена: театри, книгарні тощо.

2. Радикальне зниження податків може мати схожий ефект для курсу гривні, відповідно, якщо ухвалювати програму зі зниження податкового навантаження на робочу силу, то це має бути довгострокова та поступова програма (державне замовлення, здебільшого направлено на внутрішній ринок, а наше споживання на зовнішній)..

3. Соціальна допомога націлена на те, щоб вирівнювати дисбаланси, які вже відбулись. На мій погляд, який перетинається із дослідженнями про освіту, нерівність починає свій шлях зі школи. Відповідно, ресурси держави варто спрямовувати в освітню сферу, щоб діти на старті свого життя мали рівні шанси на свою реалізацію в житті. В свою чергу це зможе понизити дисбаланси у майбутньому.

Висновок. Французький кейс, як і тисячі інших, показав, що в економіці немає простих рішень.