Get Mystery Box with random crypto!

Konkretyka

Логотип телеграм -каналу konkretyka — Konkretyka K
Логотип телеграм -каналу konkretyka — Konkretyka
Адреса каналу: @konkretyka
Категорії: Економіка
Мова: Українська
Країна: Україна
Передплатники: 9.95K
Опис з каналу

Конкретика - економіка, інститути та трішки історії. Актуальна інформація на сайті: konkretyka.net
Купити автору каву: https://www.buymeacoffee.com/OleksandrAnt
Звязок: @konkretyka_bot

Ratings & Reviews

3.00

2 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

1

3 stars

0

2 stars

1

1 stars

0


Останні повідомлення 10

2022-07-28 10:44:13 Запорука процвітання Заходу - столітні грабунки? Кейс Іспанії.

Нещодавно я випадково натрапив на цитату Путіна, мовляв, “золотий мільярд”, себто Захід, став великим, наживаючись із пограбування інших народів.

На превеликий жаль, подібна викривлена логіка лунає не тільки з вуст диктаторів - її можна зустріти подекуди в нашій мережі. Часто її сповідують “радянські люди”, бо в їхній державі сатиричний вислів Жванецького: “Сколько у государства не воруй — всё равно своего не вернешь!”, був правилом.

Побутове грабіжництво, яке процвітало в СРСР, значно вплинуло на Путіна. Тому він та його виборці сприймають успіх Заходу через призму “вони вкрали, тому такі багаті”. Тож в цьому пості розглянемо кейс Іспанії, яка насправді була замішана у пограбуванні індіанців Америки та чи допомогло їй награбоване золото.
Важлива примітка: Різниця розвитку між країнами краще за все пояснюють роботи наступних економістів: Норта, Аджемоглу, Робінсона, Джонсона, Сіороніса, Соколоффа та інших.

Іспанія. Сьогодні, коли ми дивимося на Іспанію, ми бачимо її ВВП - 27 тисяч на душу населення, її стрімке наближення до членства у G20 та не без проблем, але в цілому розвинену економіку.

Невже досягнення Іспанії доводять тезу Путіна? Особливо, коли ми знаємо, що лише за дуже приблизними оцінками Іспанія вивезла з Америки за перші 150 років колонізації 16 мільйонів кілограмів срібла та 181 тисячу кілограмів золота [1].

Не все так просто, бо, якщо ми відкриємо дані World Bank, ми побачимо, що ВВП в Іспанії у 1960 році становив всього 396 дол на душу населення. Сама ж держава була майже в тій самій ваговій категорії, що й у Туреччина з її 509 дол. на душу.
Простими словами, а де ж усе те індіанське багатство? Двома словами - було постуово витрачено на європейські товари/послуги та геополітичні амбіції:

Історики в цілому згодні з тим, що американське золото та срібло роздмухували полум'я габсбурзького імперіалізму, посилюючи завзяття, з яким іспанські правителі захищали католицьку віру від протестантів та мусульман - одним словом, становили важливий фактор в агресивній зовнішній політиці [2].

Легкі гроші, які стікалися до Іспанії впродовж сторіч, не стали основою процвітаючої економіки, а радше викривили її стимули. Навіщо елітам реформувати систему (проводити інклюзивні реформи, інвестувати в людський капітал), якщо золото й так іде до їхніх рук? Навіщо створювати стимули для розвитку ремесел, якщо за награбоване срібло все можна купити в Європі? Простими словами, золото Америки стало прокляттям для Іспанії та привело її до краху (позитивні ефекти все ж були, але заслабкі).

А тепер згадаймо Росію. Росіяни грабують природні ресурси татарів, сибірських народів, якутів та багатьох інших. В результаті потоки доларів - колосальні: за останні 20 років рахунок іде на трильйони доларів. Тобто за логікою Путіна такий потік повинен був би зробити з РФ учасника «золотого мільярду».

Втім, ми не бачимо ніякої заможності росіян чи технологічного стрибка РФ - умовно, ніяких Boeing, Airbus чи Siemens “Made in RF” і близько не з'явилося. А що з’явилося? Brain drain (відтік мізків) катастрофічного масштабу, «технологічний» радянський космос доживає останні роки. І на фоні всього цього ще й агресивна зовнішня політика в ім'я “русскаго мира”. Простими словами, Росія копіює найпримітивнішу модель, яка свого часу знищила не одну імперію.

Росія не зрозуміє, що для того, щоб досягти рівня Заходу, потрібно розвивати людський капітал, підтримувати громадянське суспільство та зводити якісні інститути, бо це єдиний шлях до успіху. Імперії нездатні це усвідомити, бо в умовах інклюзивних політичних інститутів вони помирають…

P.S.: Невже Захід святий? Ні, і в наступних постах про це також згадаю.

Джерела:
1. Earl J. Hamilton. Imports of American Gold and Silver Into Spain, 1503-1660. The Quarterly Journal of Economics. Vol. 43, No. 3 (May, 1929), pp. 436-472 (37 pages).
2. Іbid.
1.5K views07:44
Відкрити / Коментувати
2022-07-23 10:13:29 ІТ-індустрія - остання надія економіки України? Індустрія, зведена підприємцями.

ІТ в Україні як мінімум до початку війни становила одну з найбільш динамічно зростаючих індустрій економіки. Зокрема, у 2021 році експорт послуг зріс з 5 млрд дол. до 6.8 млрд, або на 36%. Кількість спеціалістів виросла з 244 тис. до 285 тис. Втім, ці цифри виглядають куди більш приголомшливо, якщо згадати, що у 2016 році експорт індустрії сягав 1.9 млрд.

За даними порталу DOU медіанна зарплата складає 2600 дол. (тобто 50% робітників отримує більше цієї суми, а 50% - менше). При цьому на І квартиль припадає 2000 дол. (75% отримує більше цієї суми). Своєю чергою так звані “джуни” (початкові спеціалісти) можуть отримувати ЗП на рівні або більше середньої ЗП в Україні станом на 2021 рік (приблизно 17к).

При цьому за перші 3 місяці 2022 року індустрія зросла на 28%. Звісно, поки важко сказати, чи збережуться такі темпи до кінця року, але це радше залежить від політики уряду (мобілізація і тп.), ніж від самих компаній.

З усім тим, ці дані нам говорять про те, що індустрія високо оплачує свою робочу силу та динамічно розвивається. Проте її критикують за пільговий податковий режим та нібито вона не створює продукт, а лише аутсорсить іноземні. Щоправда, подібна претензія може бути застосована до будь-якої індустрії, яка постачає ту ж сировину тощо.

На додачу, створення повноцінного продукту потребує великої кількості факторів. Тут можна згадати, що навіть шалені стимули країн економічного дива (Кореї, Сінгапуру, Японії), які десятиліттями вливали у свою електроніку величезні ресурси, отримали відчутний результат лише за десятиліття. Той самий Тайвань та історія засновника TSMC (найбільший виробник мікропроцесорів у світі) показує нам довгий період становлення нових індустрій.

Капітал. Ще однією цікавинкою індустрії є «чистота» капіталу українських ІТ-компаній. Наприклад, одна з найбільших компаній індустрії Softserve була заснована двома студентами з Львівської політехніки. Інші компанії мають схоже походження. ІТ-індустрія, напевно, єдина, позбавлена впливу капіталу “братків” з 90-х чи олігархату. Фактично, історія ІТ в Україні відображає романтичність образів Айн Ренд, бо саме ця індустрія була заснована підприємцями.

Чи має ІТ завеликі стимули? Якщо ми цікавимося резидентством клієнтів ІТ-індустрії, то ми побачимо, що вони іноземні. Тому, ключовим фактором розвитку став саме зовнішній попит. Своєю чергою стимули: низькі податки та відсутність регулювання трудових відносин стали другорядними факторами, які зробили внесок у темпи розвитку ІТ. Втім, зовнішній попит та відносно високий людський капітал стали основою успіху компаній (зіграв спадок УРСР у точних науках).

ДіяCity. “Невизначеність” завжди провокує шоки, себто, коли правила гри можуть у будь-який момент змінитися, фірми навряд будуть впевнено планувати своє майбутнє. Тому визначеність цих правил в Дія.Сіті є позитивом, але з іншого боку подібні реформи повинні провадитися в кооперації з індустрією, аби мати повноцінний зворотній зв'язок.

Можна сказати, що пільгові податки та режим регулювання ставить ІТ у вигідніші позиції за інші індустрії в економіці. В якомусь сенсі так і є, але, якщо ми відкриємо кейси «азійських тигрів», які швидко модернізувалися, побачимо схожі історії. Для прикладу, Корея Пака фактично знищила сільське господарство заради технологічного прогресу. Тому стимули для ІТ на наступні 10 років є радше спробою держави максимально простимулювати найбільш перспективну індустрію економіки.
Примітка: Спеціальні економічні зони та податкові пільги - це окрема, доволі непроста тема.

Підсумок: ІТ - ледве не єдина індустрія, яка утримує висококваліфіковану робочу силу в Україні та ледве не єдина, тісно пов'язана з економікою XXI століття та здатна успішно конкурувати мізками на світовому ринку. На додачу, витрати працівників індустрії збільшують попит на нашому внутрішньому ринку, що неминуче позитивно впливає на доходи інших галузей економіки (послуги/будівництво). Тому урядові своєю чергою варто більше колабувати з індустрією, особливо в питаннях освіти.
925 viewsedited  07:13
Відкрити / Коментувати
2022-07-19 10:11:23 Економічне зростання. Модель Солоу.

Коли ми говоримо про економічне зростання - “ЕЗ”, для багатьох громадян це словосполучення виглядає дещо абстрактно. Зрозумілим є вцілому лише простий ланцюжок: коли зростає наша економіка, зростають і наші доходи.

Втім, коли ми намагаємося зрозуміти, як економіка зростає - от тут починаються складнощі. Тому для кращого розуміння варто ознайомитися з моделями, які описують “ЕЗ”. Для початку я пропоную розглянути поверхнево модель Роберта Солоу (1956).
Примітка: Сучасна модель Ромера-Менкью-Вейла, або так звана розширена модель Солоу, виправляє недоліки моделі Солоу, але це окрема тема.

Економісти під терміном “ЕЗ” мають на увазі стабільне зростання виробництва та споживання з року в рік у довгостроці. Модель Солоу описує цей процес як накопичення фізичного капіталу або капіталоозброєності економіки. Тобто інвестиції в економіку скеровують на будівництво заводів, закупівлю обладнання - простими словами, на побудову та забезпечення основних фондів. Як наслідок, фізичний капітал на одного робітника зростає (обладнення) і від того зростає кількість випущеної продукції. Тобто будуємо нові заводи, залучаємо на фабрики більше робочої сили та, як наслідок, отримуємо більше виробленої продукції й з того маємо “ЕЗ”. Втім, виходить, що чим більше ми накопичуємо фіз капіталу віддача для економіки буде менша (закон спадної віддачі). На додачу неможливо нескінченно будувати заводи та закупляти устаткування, якщо кількість робітників обмежена (демографією тощо). В результаті, коли вільна робоча сила “закінчується”, інвестиції витрачаються лише на оновлення вже наявних активних фондів (обладнання тощо). В такому випадку “ЕЗ” сповільнюється або зовсім зупиняється. Тому у свою модель Солоу додав критерій “технологічний прогрес” - “ТП”.

За допомогою додавання “ТП” Солоу розв’язав проблему “обмеженості людських ресурсів”. Суть самого “ТП” проста: наприклад, ми мали конвеєр для збирання авто, де на лінії працювало 100 робітників. Відбувається “ТП” - умовно були винайдені роботи, які спрощують процес, тож завод інвестує в нове обладнання. Результатом стає те, що на оновленому конвеєрі потрібно лише 50 робітників, відповідно, інші 50 стали вільними для нових проєктів чи ще однієї лінії на цьому заводі. В обох випадках наслідком є зростання виробництва та продовження “ЕЗ”. Тобто “ТП” постійно вивільняє робочу силу через вдосконалення виробництва.

Модель Солоу чудово поянює різницю темпів зротання між країнами. Зокрема між Японією/ФРН та США у другій половині XX століття. Зокрема, післявоєнна Японія та ФРН були майже повністю зруйновані, а на території США, навпаки, навіть не було бойових дій. З усім тим, темпи зростання економік Японії та ФРН були значно вищими за темпи США. Причина полягала в тому, що в тій ж Японії активно накопичували фізичний капітал та залучали вивільнену з агросектору робочу силу. В результаті, люди, які займалися менш продуктивною роботою, переходили до більш продуктивної - тим самим виробництво зростало швидкими темпами. Та це тривало не вічно - у 80-х темпи почали спадати до рівня США і з часом рівень розвитку цих країн майже зрівнявся. Саме з цього була зведена гіпотеза “конвергенції”: нерозвинені економіки матимуть вищі темпи, ніж багаті, та згодом дохід на душу між ними зрівняється.

Невже все так просто: заводи, технічний прогрес, робоча сила - і матимемо економічне зростання? За інших рівних умов - так, але варто памятати, що модель Солоу лише допомагає описати те, що ми спостерігаємо. Зокрема, вона не враховує ні умов, ні рішень, які приймаються на макро рівні урадами чи тим паче домогосподарствами на мікро рівні.

Висновок. Модель Солоу описує простий ланцюжок, як зростають економіки. Своєю чергою економісти через свої емпіричні роботи та нові моделі намагаються віднайти, які ж необхідні умови для економіки, щоб цей ланцюжок працював. Одна з таких умов - це інститути, про які я так часто пишу на Конкретиці.
1.7K views07:11
Відкрити / Коментувати
2022-07-14 10:27:03 До чого призводить підвищення облікової ставки ЦБ?

Після виходу попереднього посту у деяких читачів виникло запитання, на що впливає облікова ставка ЦБ і чому її збільшення може сповільнити економіку. Відповіді будемо з Вами шукати в сучасному підручнику з макроекономіки Principles of Economics, пулікаціях НБУ та Банку Англії.
Замітка: Я не зачіпаю тему міжбанківського ринку, на який облікова ставка впливає швидше та взагалі першочергово - поговоримо лише про наслідки зміни облікової ставки для реальної економіки.

Спрощена відповідь: Зростання облікової ставки ЦБ (ФРС, ЄЦБ чи НБУ) збільшує ставку/«вартісь» кредиту в економіці. Відповідно, чим вища вартість кредиту, тим менше економічні агенти, а саме фірми та люди інвестують у нові проекти та споживають товарів/послуг - натомість зростають стимули більше заощаджувати (ставки по облігаціям чи депозитам зростають) або відкладати проєкти до часів, коли кредити будуть доступніші. Як наслідок, в економіці зменшується сукупний попит, а отже й пропозиція, що призводить до сповільнення економічного зростання чи навіть рецесії (але бувають винятки).
Навіщо ЦБ підвищують облікову ставку? Щоб боротися з інфляцією (цінова стабільність - ключовий мандат ЦБ) - таким чином вони пригальмовують попит на товари та послуги в економіці та, як наслідок, стимули для зростання цін (простіше кажучи, попит падає, а з ним й стимули підвищувати ціни).

Краще це описав НБУ у своєму інформаційному розділі: При зростанні ставок за кредитами бізнес менше інвестує як через збільшення очікуваних виплат за кредитом, так і через очікуване зменшення попиту на свою продукцію з боку споживачів, які скоротили споживання. Відповідно, підвищення ставок призводить до зниження споживчих та інвестиційних витрат і зростання заощаджень. Скорочення сукупного попиту на товари та послуги стримує ріст цін, і навпаки – стимулювання попиту призводить до підвищення інфляції.
Примітка: Стимулювання попиту не завжди призводить до інфляції, як показує емпіріка доковідна по Заходу чи Японії.


Щодо того, як впливає облікова ставка на вартість кредитів та інші ставки в економіці - на сайті Банку Англії знайдете цікавий інтерактивний графік. Також в ЦБ зазначають, що облікова ставка важлива для усіх, бо впливає на вартість тої ж іпотеки тощо (не забуваємо про фактори позичальника, а саме - про його «надійність» для банку).

Фіксуємо: Внаслідок зростання ставки за певний час зростає вартість запозичення. Це своєю чергою підвищує ставки за депозитами в банках, далі зростає ставка по фінансовим інструментам на кшталт облігацій. Зокрема, нові випуски облігацій компанії проводять з більшою дохідністю, що є привабливим для банків та фізичних осіб. Таким чином в економіці виникає більше стимулів заощаджувати, аніж споживати.

З позитивних моментів - підвищення ставки може стимулювати притік капіталу. Зокрема, вищі у порівнянні зі світовими ставки та стабільний курс в Україні свого часу виступили драйвером притоку вітчизняних та іноземних інвесторів в наші державні облігації. Сьогодні вищі ставки США роблять доларові активи привабливішими на фоні європейських.

Висновок візьмемо з пояснення ефекту ставок з Principles of Economic (с. 502): «Коли відсоткова ставка зростає, брати кредити стає дорожче, і, ймовірно, буде реалізовано менше проєктів; підвищення процентної ставки за інших рівних умов (прим.: ceteris paribus) радше за все знизить рівень запланованих інвестиційних витрат. Коли відсоткова ставка падає, брати кредити стає менш витратно, і, ймовірно, більше інвестиційних проєктів буде втілено; зниження відсоткової ставки за інших рівних умов найімовірніше підвищить рівень запланованих інвестиційних витрат». А коли зростають інвестиції за інших рівних умов, то ми маємо вищі темпи економічного зростання. Звісно, бувають винятки, але це вже зовсім інша історія.
1.5K viewsedited  07:27
Відкрити / Коментувати
2022-07-11 21:26:29 Доробили наступне відео для нашого каналу. В ньому розказали про енергетичну кризу, що організували росіяни та про те, як європейцям подолати свою залежність від Росії. Особливо актуальне на фоні новин про повернення турбін в ПП-1 і те, що багато європейців таки погодилися на оплату по російській схемі.

Приємного перегляду!
1.5K views18:26
Відкрити / Коментувати
2022-07-08 10:22:07 «Світову інфляцію» спровокувала Росія? Регуляції та логістика.

В цьому пості, виходячи з висновків блогів МВФ та економістів, спробуємо віднайти витоки сьогоденної інфляції.

Ще минулого року я не раз публікував пости про причини росту інфляції і, на жаль, через агресію фашистської Росії деякі виклики з того часу навіть посилилися, про що вже згадує МВФ:

Війна в Україні прискорить інфляцію, яка залишиться високою довше, ніж прогнозувалося раніше, через вищі ціни на сировину та ширший ціновий тиск.

Корені теперішньої інфляції - немонетарні, тобто ціни ростуть не через “друк грошей у США”, а через низку ринкових факторів: зростання цін на енергію, логістичні проблеми, зростання цін на продукти харчування, дефіцит напівпровідників, ковідні наслідки (відкладений попит на послуги: туризм тощо) та інше.

Себто, коли ростуть ціни на нафту та газ, у виробників зростають витрати на перевезення товарів чи банально на енергію для виробничих потужностей. Як наслідок, ці додаткові витрати змушують виробника закладати їх у ціну товару, який потім потрапляє на полиці магазинів чи продається іншій компанії в промисловому ланцюзі.

Росія є великою сировинною базою в галузі енергетики (газ, нафта, вугілля), металів (титан, алюміній, мідь тощо) та зернових. Через те, що Захід усвідомив необхідність зупинити фашистський режим, державі-агресору обмежили доступ до ринків збуту сировини (крім зерна), а це значно зменшило пропозицію. Як наслідок, ціни зростають, бо інші виробники не встигають заповнити прогалину в пропозиції. Зростання цін на метали, зерно, енергію здорожчує кінцеву продукцію: авто, їжа, електроніка, паливо тощо.

Логістика. У своєму блозі на Project Syndicate економіст Джеффрі Френкель (радник Клінтона) звертає увагу на те, що урядам варто подумати про проблеми пропозиції, себто виробників. Зокрема, він зазначає, що логістику в США можна було б покращити, скасувавши деякі протекціоніські закони - наприклад, закон Джонсона. Він зобов'язує, щоб перевезення між американськими портами здійснювали лише американські логістичні компанії та на додачу накладає обтяжливі вимоги до складу екіпажів суден, тобто не дає залучати іноземних перевізників. Те саме стосується і перевезень дорогами: зокрема дефіцит шасі для вантажівок частково спровокований нормативним вимогами, які зобов'язують купувати лише американське. Ключовий посил Френкеля полягає в тому, що зменшення митних бар'єрів у світовій економіці зробило б її більш гнучкою до інфляційних викликів.

Це не означає, що протекціонізм (чи промислова політика) це погано - навпаки, економічні дива (Корея, Тайвань та ін.) були зведені на його основі. Одначе застосування таких складних інструментів повинно мати тимчасовий характер з чіткою метою наздоганяючого розвитку. Себто країни економічного дива певний час були закриті, але їхні фірми планомірно готувалися до виходу на глобальні ринки і, коли час настав (за 10-20 років), бар'єри були зняті. Простими словами, протекціонізм може бути ефективним лише в середньостроці, натомість закон Джонсона був ухвалений у 20-х роках ХХ століття і в сьогоденних умовах радше шкодить, ніж допомагає американській економіці.

Коли інфляція сягне норми? Позаяк шоки продовжуються і викликів не стає менше, це спрогнозувати важко. На додачу, шок пропозиції, а саме вклад виробників у зростання інфляції з описаних вище причин є найбільшим і вплинути на нього монетарними методами неможливо, про що заявив голова ФРС. Тобто очікувати, що на фактори, непідвладні ФРС чи ЄЦБ, вдасться вплинути збільшенням облікової ставки без важких наслідків (ціна кредиту з часовим лагом зросте) не варто. Тому політика підвищення ставок вгамує інфляцію, але ціною цього буде попит, себто сповільнення світової економіки.

Втім, інфляційні свопи (біржовий інструмент, яким можна вимірювати очікування ринку щодо інфляції) показують, що у 2023 році ринки очікують на її зниження. Звісно, це не є гарантією, бо в умовах глобальної нестабільності все швидко змінюється, проте ці очікування корелюють із прогнозами світових ЦБ. Тому інфляція знизиться, але ціною буде економічне зростання.
1.6K viewsedited  07:22
Відкрити / Коментувати
2022-07-04 10:56:05 Кейс Флоренції, або багаті залишаються багатими навіть за 600 років. 

Банк Італії у 2016 році опублікував роботу економістів Guglielmo Barone та Sauro Mocetti «Intergenerational Mobility in the Very Long Run: Florence 1427-2011», у якій вони вирішили перевірити мобільність багатства між поколіннями або, якщо простіше, твердження, що багатство в переважній більшості випадків заробляється одними поколіннями, а потім, впродовж наступних поколінь витрачається. 

Базою дослідження виступили податкові звіти міста Флоренції в період 1427-2011. Результати дослідження по-справжньому змінюють наше розуміння мобільності багатства між поколіннями. Ідентифікували людей з 1427 та 2011 років за прізвищами. Однак зазначу, це не означає, що всі Барді чи Медічі з 2011 є прямими наступниками тих, хто жив у 1427, але вони скоріш за все мають із ними певні родинні зв'язки (наприклад, сьогодні у Флоренції ті ж Медічі представлені другорядною родовою лінією). Я наведу кілька висновків, до яких дійшли економісти, аналізуючи податкові звіти Флоренції:

для вихідців вищого класу ймовірність впасти на дно “економічних сходів” відносно низька. (...) Ми також спостерігаємо “липкість”: зокрема більше двох п'ятих нащадків нижчого класу залишаються на тому ж рівні століттями;

ми знаходимо свідчення існування династій у певних (елітних) професіях – ймовірність приналежності до таких професій (юристів, банкірів, лікарів чи фармацевтів, ювелірів) сьогодні тим вища, чим інтенсивніше “псевдопредки” були зайняті в тих самих професіях. Цей останній результат узгоджується з нашими вихідними даними про довгострокове збереження соціально-економічного статусу, особливо на вершині економічних сходів. 

Чому багаті залишаються багатими, а бідні - бідними? Можна сказати, що значною мірою на соціально-економічний статус впливає доступ до якісної освіти (один з головних факторів). Відповідно, менші можливості в плані освіти плюс фактори, які несуть за собою менш забезпечені сім'ї можуть впливати на майбутній успіх дитини, створюючи нерівність з дитинства. Тому ця робота та публікація професора зі Стенфорду А. Ганушека, в якій він вказував, що освіта напряму впливає на доходи населення та економічне зростання, змушують усе більше звертати увагу на доступну якісну освіту для громадян.

Чи можна ототожнити результати Флоренції з іншими містами Західної Європи? Економісти зазначають, що це можливо зробити - ба більше, в переліку літератури є посилання на дослідження у Швеції, Іспанії та Англії, але там брали за основу дані за три чи пять поколінь. Для прикладу, в роботі економістів Кларка та ін «Intergenerational wealth mobility in England, 1858-2012» вони відслідковували рідкісні прізвища в Англії (5 поколінь) та виявили значну кореляцію між багатством цих сімей. Тобто багаті навіть за пять поколінь залишалися багатими, а бідні - бідними.

Який вихід? Однозначно не варто впадати в крайнощі та впроваджувати масу програм для перерозподілу (себто завеликі податки на багатство). Бо нагадаю висновок одного з кращих підручників з економіки «Principles of Economics» (с. 417):

 (...) Деякі програми перерозподілу доходів чи багатства можуть вплинути на стимули як на ринках праці, так і на ринках капіталу. Уряди мають зважати на ці проблеми. 

Одначе держава все одно може дещо зробити - зокрема, проводити структурні реформи освіти, які покращують її якість та найголовніше - доступність для всіх громадян держави. Також, якщо поставити за мету надавати саме якісну освіту, то заробітна плата вчителів повинна бути прив’язана до показників приватного сектору, а там, де це можливо, держава може кооперувати із бізнесом в освіті. Зокрема, одна з найбільш динамічних індустрій в Україні та за сумісництвом та, що має одну з найвищих медіан ЗП - ІТ-індустрія (кооперація з державою) - вочевидь здатна вплинути на якість освіти у Вишах, що входить до їхніх інтересів (глибина ринку праці).

Звісно, не тільки освіта є причиною нерівності, але й інститути та низка інших факторів.
2.3K viewsedited  07:56
Відкрити / Коментувати
2022-06-29 10:46:51 Аджемоглу. Робінсон. Культура впливає на інститути?

В одному з минулих постів я познайомив Вас із роботою Аджемоглу, де він досліджував вплив демократії на економічне зростання.
Примітка: Книги економістів українською мовою можна придбати у видавництва "Наш Формат" (це не реклама, сам маю їхні примірники).

В цьому пості ми познайомимося з новим напрямком досліджень Аджемоглу та Робінсона - із роллю культури у зведенні політичних та економічних інститутів.

Про книги економістів. У першій книзі Аджемоглу та Робінсона «Чому нації занепадають?» ми могли дізнатися, що різниця в економічному розвитку між країнами пояснюється якістю їхніх інститутів. Себто країни з інклюзивними інститутами (верховенство права, вільна політична та економічна конкуренція тощо) - як правило, це західний світ - більш розвинені, в той час як країни з екстрактивними інститутами (правила не для всіх рівні і таке інше) - навпаки.

У другій книзі - «Вузький коридор» - ми могли побачити, що роль громадянського суспільства є вирішальною для побудови якісних інклюзивних інститутів: «Сильне мобілізоване суспільство потрібне для контролю та стримування цілої держави. (…) без нагляду суспільства конституції та гарантії варті не більше за пергамент, на якому їх написано».

Проте у своїх роботах автори, як правило, не зачіпали впливу факторів на кшталт культури на якість інститутів. На фоні цього за приклад згадується книга економіста Авнера Грейфа «Інститути: шлях до сучасної економіки. Уроки середньовічної торгівлі», який знайшов цікаве пояснення (один з факторів), чому християнська цивілізація стала успішнішою за ісламську. Він звертає увагу на те, хто був джерелом створення правил. Зокрема, в ісламських державах джерелом правил здебільшого була релігія (догмати менш здатні до трансформації), а в християнських джерелом виступали монархи, корпорації чи звичаї (детальніше про це тут). Тобто християнська цивілізація була більш адаптивна до змін, бо орієнтувалася умовно на інтереси людей і, хоча релігія все одно мала вплив, здебільшого вона була обмежена щодо впливу на створення правил (нові закони тощо). До слова, в новій роботі Аджемоглу та Робінсона можна про це прочитати в розділі про культуру Англії.

Нова стаття (поверхневий огляд). У своїй новій роботі «Culture, Institutions and Social Equilibria: A Framework» (2021) Робінсон та Аджемоглу спробували розглянути, як культури впливають на інститути. Ця стаття є радше початком майбутніх досліджень, аніж повноціним концептом, але навіть у такій формі вона містить багато цікавинок. Зокрема, наведені досить цікаві дані (більш детально в статті економістів):

Ідеї, що знищили англійський абсолютизм. Елементи народного суверенітету чи уява про нього була присутня в англійському суспільстві з “давніх давен” (звичаї, досвід тощо), тобто це були своєрідні ідеї егалітаризму (всі рівні). Це своєю чергою вплинуло на політичний рух, який проголошував, що влада короля заснована на суспільному договорі, а не просто надана згідно з божественним правом. Відповідно, він повинен був бути підзвітний народу. Як наслідок, через цілий ряд подій та революцій монарх втратив владні повноваження, передавши їх народним обранцям.

Одна культура, різні політичні інститути. Приклад з культурою народу Ібго (Нігерія) показує, що на початку ХХ століття в них існувало чотири різних типи політичних інститутів: від монархії до форм демократії. Причому все це існувало в межах однієї культури і на відстані декількох кілометрів. Тобто одна культура може створювати декілька культурних конфігурацій.

При цьому економісти зазначають, що створення та трансформація інститутів залежить від особливостей культури та найголовніше - її здатності змінюватися й створювати власні нові конфігурації. Тому, коли ми говоримо, що формування та підтримка інститутів спирається на цілу низку факторів, то культура неодмінно є одним з них.

P.S.: Ця тема дуже велика і непроста. Власне, економісти зробили лише першу спробу, тому я слідкуватиму за новими публікаціями і в наступних постах ми будемо періодично повертатися до цікавих кейсів з їхніх робіт.
3.8K viewsedited  07:46
Відкрити / Коментувати
2022-06-18 21:01:52
Загинув дядько. Пішов добровольцем в перші дні війни... Він був справжній галицький воїн. Я заздрю Вашому духові, дядьку, і прошу вибачення, що не можу зараз знайти правильних слів… P.S. Я певний час нічого не писатиму. Бережіть себе та своїх близьких.…
2.1K views18:01
Відкрити / Коментувати
2022-06-16 17:18:06
Галич!
2.5K views14:18
Відкрити / Коментувати