Get Mystery Box with random crypto!

Konkretyka

Логотип телеграм -каналу konkretyka — Konkretyka K
Логотип телеграм -каналу konkretyka — Konkretyka
Адреса каналу: @konkretyka
Категорії: Економіка
Мова: Українська
Країна: Україна
Передплатники: 9.95K
Опис з каналу

Конкретика - економіка, інститути та трішки історії. Актуальна інформація на сайті: konkretyka.net
Купити автору каву: https://www.buymeacoffee.com/OleksandrAnt
Звязок: @konkretyka_bot

Ratings & Reviews

3.00

2 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

1

3 stars

0

2 stars

1

1 stars

0


Останні повідомлення 2

2023-06-17 09:10:58
Ціна війни. Марсове поле. 474 день війни.

З моменту загибелі дядька на полі бою пройшов рік. Кожного разу, коли я навідуюсь на Марсове поле, я розумію, що не варто піднімати голови. Причина не в тому, що легкий уклін є шаною в сторону загиблих воїнів та войовниць, але й в тому, що я не хочу знати на скільки рядів, з моменту останнього візиту, воно виросло.

Вулиця Театральна у Львові перетворилась для всіх, хто навідувався в храм Петра і Павла, не заради екскурсії, місцем, де боляче зайвий раз проходити. Ця слабкість не повʼязана з силою волі, а просто з маленькою надією, що в твої памʼяті не постане музика з оркестру, деревʼяна домовина, хрест з імен та сльози близьких. Тобі хочеться вірити, що нічого не сталось, ніхто не загинув.

Людське бажання втекти від реальності завжди навідується, коли ми несемо втрати.

Вічна слава синам та донькам Галичини. Обовʼязок живим не змарнувати подарований шанс…
3.8K views06:10
Відкрити / Коментувати
2023-06-16 11:04:24 Авторитарзм який зміг? Королівство Вюртенберг vs Королівство Прусія.

Нагадаю, що польський склад сейму з минулого посту, як справедливо зазначає Шейла Огілві, був представлений великими землевласниками. В той же час Норт та Вайнгаст виділяли купців, промисловців та загалом ділову частину суспільства. Згідно їх теорії, буржуа мали стимули впроваджувати політики, які скоріше позитивно впливали на всю економіку, ніж навпаки. Однак якщо ми візьмемо Королівство Вюртенберг, де був сильний парламент в якому засідали буржуа, то ми бачимо схожі політики, що проводив польський Сейм, але в іншій площині. Більш детально про це зазначає професорка:

Вюртемберг був державою із сильним парламентом, що представляв буржуазних власників капіталу, які походили переважно з промислових та комерційних кіл, і ці парламентські представники мали надзвичайно сильний вплив на державну економічну політику (Vann, 1984). Але політика, яку підтримував парламент Вюртембергу, полягала в наданні легальних монополій та інших ексклюзивних привілеїв групам з особливими інтересами, таким як ремісничі гільдії, гільдії роздрібних торговців та картельні об’єднання купців і промислових виробників (Troeltsch, 1897; та ін.). Такі привілеї були настільки повсюдними, навіть у найбільш комерціалізованих секторах економіки, що геттінгенський професор Майнерз (Meiners, 1794, с. 292) описував, як у Вюртемберзі зовнішня торгівля “постійно ускладнюється через форму, якої вона набула протягом тривалого часу. Найбільша частка торгівлі та мануфактур знаходиться в руках закритих і здебільшого привілейованих компаній”. Укорінені інституційні привілеї цих традиційних груп інтересів, представлених у сильному парламенті, сприяли стагнації економіки Вюртембергу протягом усього ранньомодерного періоду та його пізній індустріалізації порівняно навіть з іншими німецькими територіями (Boelcke, 1973, 1984; та ін).

Цікаво, що темпи зростання економіки авторитарної Прусії були набагато вищими. В той же час Вюртенбенг провів пізніше інституційні реформи:

Пруссія скасувала свої гільдії після 1808 року, тоді як Вюртемберг зберіг їх аж до 1864 року. Прусська держава навіть стала достатньо сильною після 1808 року, щоб скасувати кріпосне право та поступово обмежити багато інших інституційних привілеїв, що спотворювали ринок, якими користувалися як шляхетні поміщики, так і селянські громади (Schmoller, 1888; та ін). Такі посягання держави на традиційні інституційні привілеї були неможливими на більш демократичних німецьких територіях, таких як Вюртемберг. Там, попри те, що кріпацтво ніколи не існувало у тій формі, яка переважала на східній Ельбі, влада громад над сільським господарством, гільдій над промисловістю та картельних торговельних компаній над торгівлею зберігалася за підтримки парламенту до набагато пізніших часів (Tipton, 1976; та ін). Економічна політика, яку автократична прусська держава проштовхувала всупереч парламентському протесту, скасувала режим привілеїв та ренти для груп з особливими інтересами, створивши кращі (якщо не досконаліші) стимули для економіки в цілому.

Відзначу один важливий момент, що коли ми порівнюємо Вюртенбенг та Прусію, варто звернути увагу на контекст часу та специфіку самих країн. Сучасні держави сильно відрізняються від умов ХІХ століття. Тому, робити однозначні висновки, що авторитарзм може в економічне зростання по одному чи кільком прикладам - неправильно. Памʼятаємо слова Нобелівського лауреата Амартья Сена про те, що ця гіпотеза: «заснована на одиничному або вибірковому емпіризмі, бо спирається на дуже вибіркову та обмежену інформацію, а не на будь-які загальні статистичні перевірки по широкому діапазону доступних даних».

Причина, коли авторитарні країни справді можуть показувати дива, називається - роль особистості в історії (Сінгапур,Тайвань,Корея). Якщо говорити про широку вибірку країн, то у нас є дослідження Дарона Аджемогу «Democracy Does Cause Growth», яке засновано на вибірці з 175 країн з 1960 по 2010 рік, яке чітко вказує, що демократія прискорює економічне зростання.

Конкретика | ПригоститиАвтораКавою | Блог
3.8K viewsedited  08:04
Відкрити / Коментувати
2023-06-13 19:24:49 Сильний парламент (Сейм) Речі Посполитої, який не сприяв економічному зростанню.

Силу польського Сейму можна оцінити по тому факту, що саме польські магнати обирали свого короля. В той же час на самі рішення Сейму значно впливала банальна корупція, часто іноземного походження. Польські «парламентарі» просували інтереси Габсбурґів, московитів чи інших сил, які платили гроші та обіцяли збереження їхнього положення. Цікаво, що зацикленість шляхти на бажанні отримувати зі своєї держави ренту була настільки сильна, що навіть перед ликом ворога чи словом авторитетних осіб вони не консолідувались. Наприклад, один з найславетніших королів Ян Собеський (переможець турок і рятівник Європи), не зміг просунути свого сина, як наступника трону. Більше того, сам Собеський під час правління стикався зі значною опозицією, яка просувала свої інтереси та гальмувала будь-які перетворення в державі.

Саме тому, Шейла Огілві та колега наводять Польщу, як противагу тому факту, що «сильний параламент» завжди призводить до стійкого економічного зростання, як виявилось не завжди: Польща добре відома силою свого парламенту (Сейму), який був настільки могутнім, що жоден польський правитель не міг ухвалити жодного закону чи впровадити жодної політики без згоди парламенту (Czaplin´ski, 1985; Ma¸czak, 1997; Czaja, 2009). Польський парламент представляв власників багатства, великих знатних землевласників – групи, яка також була сильно представлена в англійському парламенті. Але власники багатства, представлені в польському парламенті, не демонстрували природної різноманітності поглядів (Ma¸czak, 1997; McLean, 2004). Скоріше, вони демонстрували дуже однорідну позицію, а саме: влада держави повинна використовуватися скрізь, де це можливо, щоб забезпечити їхні власні юридичні привілеї на ринках стосовно факторів виробництва та товарів в умовах другого кріпосного права (Kaminski, 1975; Kula, 1976; Ma¸czak, 1997; Frost, 2006).

Єднання польської шляхти довкола збереження свого положення приводило навіть до того, що в державі відбувались громадянські конфлікти, в які втручались іноземні держави. Зокрема, цар Петро І підтримав наступника Собеського, а саме Августа ІІ (шляхта його обрала за підтримкою німецьких земель). В результаті чого він зберіг пост Короля, обмінявши його на посилення ролі Сейму та Сенату. Здавалось, що ось він – тріумф еліт, - але ні, насправді це був тріумф Московії, яка домоглася ще сильнішого послаблення Польщі та поглиблення її внутрішніх чвар. Не дивно, що еліти, маючи весь контроль над владою, не впроваджували ефективних економічних політик для всієї економіки:

польський парламент успішно просував економічну політику, яка була вигідна окремим групам суспільства, зокрема великим землевласникам (шляхті), які були представлені в парламенті непропорційно (Kaminski, 1975; Kula, 1976; Ma¸czak, 1997; Frost, 2006).

Можна в цьому контексті згадати той момент, що коли в нашому парламенті представники тих чи інших олігархів просували/ють їхні ж інтереси. Цілком логічно, що люди, сконцентровані навколо бажання отримувати ренту, не будуть ефективними парламентарями, про що зазначає професорка:

У суспільствах, де ширша інституційна система наділяла власників багатства безумовними привілеями, які давали їм велику економічну ренту, ці власники багатства використовували цю ренту, щоб отримати представництво в парламенті. Потім вони використовували свій контроль над парламентом для посилення власних привілеїв таким чином, щоб перерозподіляти більше багатства на свою користь, навіть коштом решти економіки. За таких обставин парламентський контроль над виконавчою владою радше стримував зростання, аніж стимулював його.

Епілог посту. Ця історія нагадує нам, що якість політиків, з яких складається парламент, дуже важлива. Тому, в сучасних умовах, завдяки доступу до знань та суспільства варто доносити простий «лаконічний» принцип: не «голосувати по приколу» та не голосувати за «красиві очі». Вибір, який щоразу робиться на виборчих дільницях, вимірюється життями виборців та наступних поколінь.

Конкретика | КупитиАвторуКаву | Блог
1.3K views16:24
Відкрити / Коментувати
2023-06-12 09:10:14 Сильний парламент не стимулює економічне зростання?

Продовжуємо читати дослідження Кембріджської професорки Шейли Огілві та колеги. В цій частині мова піде про ще один стилізований факт, який, в сукупності з іншими, повʼязується з економічним зростанням країн Європи. Мова піде про наявність сильного парламенту. Одразу зазначу, що критика цього факту з боку професорки стосується економічної історії та необхідності введення додаткової класифікації для політичних інститутів (парламенту). Себто, не просто наявність сильного парламенту призводить до економічного зростання, а ще ряду інших додаткових умов, які сприяють його ефективності.

Ідея, що сильні парламенти сприяють економічному зростанню загалом походить від Норта та Вайнгаста (до цього аргументу приєднується й Аджемоглу та Робінсон). Вони таким чином пояснювали, що завдяки Славній революції 1688 року, яка заклала основи сильного парламенту в Англії були закріплені інклюзивні економічні інститути (захист прав власності, вільна конкуренція тощо). На додачу, до парламенту обиралися «власники багатства», які в свою чергу мали різні погляди на ті чи інші питання, що ускладнювало використання влади в інтересах певних груп впливу (рентовики). Таким чином політична боротьба та конкуренція давала кращої якості рішення.

Однак, професорка звертає нашу увагу на недосконалу теорію цього стилізованого факту:

«Теоретична проблема полягає в тому, що немає підстав вважати, що власники багатства, як-то великі землевласники, купці чи промисловці, обов’язково прагнутимуть до провадження політики та створення інститутів, які будуть корисними для зростання всієї економіки. Натомість вони можуть прагнути створити політику та інституції, які вигідні їм самим, незалежно від того, чи шкодять вони економічному зростанню. Емпірична проблема полягає в тому, що історичні дані, взяті з ширшої вибірки економік, у кращому випадку неоднозначно підтверджують ідею про те, що контроль над правителями з боку парламентів, навіть коли ці парламенти представляли власників багатства, забезпечував створення сприятливих гарантій прав власності, придушував пошук вищої ренти або сприяв успішному економічному зростанню».

При емпіричній перевірці історики економіки зазначили, що наявність сильного парламенту не призводила до стійкого економічного зростання в таких країнах: Голландська республіка, Річ Посполита, та дуже цікавий приклад Королівства Вюртенберг (німецькі землі):

«Вплив парламенту Вюртембергу на корону та виконавчу владу був настільки загальновизнаним, що Чарльз Джеймс Фокс зауважив, що в Європі існувало лише дві конституції – британська та вюртемберзька (Anon. 1818, с. 340). У Вюртемберзі також не було корінного землевласницького дворянства, тому його парламент майже повністю складався з представників буржуазії, великих бізнесменів – активних торговців та промисловців, обраних громадами приблизно 60 адміністративних районів з-поміж своїх громадян (Vann, 1984; Ogilvie, 1997, 1999). Таким чином, Вюртемберг був державою із сильним парламентом, що представляв буржуазних власників капіталу, які походили переважно з промислових та комерційних кіл, і ці парламентські представники мали надзвичайно сильний вплив на державну економічну політику (Vann, 1984).»

Приклади країн, які мали «сильний парламент», але зазнали невдачі, я розгляну в наступних постах (вже завтра). В кінці тижня запланована публікація наступної частини перекладу роботи професорки Огілві та колеги. Також, цього місяця обіцяю кілька цікавих постів про мігрантів, наслідки русифікації та структуру експорту. На жаль, в силу обставин, я іноді пропадаю, але не турбуйтесь Конкретика продовжить ділитись цікавими матеріалами.

Конкретика | КупитиАвторуКаву | Блог
1.7K views06:10
Відкрити / Коментувати
2023-05-31 10:07:40 Приватні суди, які «риночок не зарішав». Інститути приватного порядку.

Як я вже згадував, приклади інститутів приватного порядку (приватні суди, гільдійні союзи, інститути репутації тощо) часто використовуються для протиставлення інститутам державного порядку (суди, правові режими, бюрократія). Тому, в цьому пості я розгляну приклад Шампанських ярмарок з їхніми приватними судами, які були відомим прикладом в стилі «риночок все порішає».

Міф про приватні суди Шампані. Загалом, ярмаркам Шампані в нашій шкільній програмі історії майже не приділяється часу. Хоча саме цей регіон до анексії Францією був центром європейської торгівлі. Успіх Шампані пояснюють, як зазначає професорка Огілві, двома теоріями, але я зупинюсь лише на одній, яка повязувала його з приватними судами.

Принцип функціонування системи в Шампані був досить простий і чимось схожий на Магрібських купців. Зокрема, тут також був свого роду інститут репутації, який працював на купця, який дотримувався правил чесної гри. Перед укладанням угоди купець міг поцікавитись через приватного суддю даними про свого потенційного партнера: «Повідомляючи про репутаційний статус торговців на вимогу, приватні судді дозволяли купцям бойкотувати тих, хто раніше не виконував контракти. Приватні судді також накладали штрафи за неправомірну поведінку, які купці добровільно сплачували, оскільки несплата означала втрату всіх можливостей торгувати на Шампанських ярмарках в майбутньому. Інституційні механізми, що поєднували в собі приватних суддів та репутацію окремих купців, створювали стимули для всіх торговців виконувати договірні зобов’язання, навіть попри те, що державний примус був відсутній, а повторні контакти між торговельними партнерами були рідкістю.»

Однак, в реальності, як і з Магрібськими купцями, вся красива теорія руйнується об якість даних. Зокрема, при детальному дослідженні історики економіки не знаходять підтверджень в існуванні приватних судів, а лише інститути публічного порядку, себто державні суди: «Одним із компонентів цих правових інститутів державного порядку був спеціальний ярмарковий суд, який діяв протягом усього ярмарку. Ярмаркові старости, які вирішували справи в цьому суді, були князівськими чиновниками, а не приватними суддями. Але існувало також кілька інших рівнів князівської системи правосуддя, які іноземні купці використовували для забезпечення виконання своїх комерційних контрактів: вищий трибунал графа Шампані як князя, суди графських приставів та суди окружних провізорів (перелік досліджень). Крім того, у містах, де проводилися ярмарки, діяли власні муніципальні суди, що також приваблювало міжнародних купців. Місцеві абатства також мали право керувати судами на ярмарках, та іноземні купці активно користувалися цими абатськими судами (Bautier, 1953; Terrasse, 2005). Юрисдикція різних судових трибуналів, які гарантували права власності та виконання контрактів на Шампанських ярмарках, походила не від купців, які використовували ярмарки, а від органів державної влади, оскільки навіть муніципальні та абатські суди діяли в рамках делегованої юрисдикції, наданої правителями Шампані. Крім того, в жодному зі збережених документів, що стосуються Шампанських ярмарків, немає свідчень того, що якийсь із цих трибуналів застосовував приватний, створений купцями, кодекс права»

Від себе зазначу, що є багато інститутів, які вирішують спори між сторонами поза інститутами державного порядку. Приклад Шампані просто занадто популярний і, як ми бачимо, хибний. Тим не менш, приватні способи вирішення спорів існують через третейські суди (є ще єврейська община, але там в основі релігійний інститут). Вони здатні сильно розвантажити судову систему і, більше того, навіть покращити якість рішень.

В кінці хочеться зазначити, що реформа інститутів публічного порядку є вкрай важливими для успіху України, тому підтримуйте судову реформу та вцілому очищення політичних інститутів від людей, які не мають громадянських чеснот.

Конкретика | КупитиАвторуКаву | Блог
2.6K viewsedited  07:07
Відкрити / Коментувати
2023-05-27 09:13:37 Інститути приватного та публічного порядку.

Книга Авнера Грейфа («Інститути: шлях до сучасної економіки. Уроки середньовічної торгівлі»), в якій економічний історик розглядав учасників середньовічної торгівлі, а саме магрібських купців, які виступають прикладом успішного інституту приватного порядку. Саме цей інститут часто використовують маргінальні течії для противаги інститутам публічного порядку, ледве не спростовуючи необхідність існування держави.

Що за інститути приватного та публічного порядку? Кембріджська професорка Огіліві в своєму дослідженні наводить визначення: «Інститути приватного порядку – це інститути, сформовані шляхом добровільних колективних дій приватних агентів без будь-якої участі органів державної влади. Інститути публічного порядку, навпаки, пов’язані з офіційною публічною владою суспільства – державою, місцевими органами влади, бюрократією, правовими системами, правителями, судами та парламентами (Katz, 1996, 2000). Кілька прикладів, які, очевидно, підтверджують думку про те, що інститути приватного порядку мають успішний досвід функціонування ринків, набули статусу стилізованих фактів».

Поясню, що стилізовані факти, це ті, які можна назвати доведеними, або свого роду «законами» (до слова, трактовки «економічні закони», як правило економісти уникають). Для прикладу, можна згадати «6 факторів Калдора» (макроекономічних тенденцій), які покликані пояснити, як зростають економіки. Відповідно, аргумент, що інститути приватного порядку успішно функціонують з древності вважався доведеним і цілком валідним. Поза наукових дискусій його перебільшували і зводили до того, що впринципі держава як така не потрібна.

Нагадаю, що інститут магрібських купців (єврейські купці ІХ-ХІІ ст.), був сформований для того, аби забезпечити виконання контрактів. Тобто, буквально купці намагались захиститись від «кидка» контрагентів. Ними була сформувана коаліція купців на основі родинної та релігійної приналежності. При цьому, аби запобігти нечесним діям когось з коаліції, вони використовували колективні рішення або свого роду принцип «атака на одного - атака на всіх». Якщо один з контрагентів кинув їхнього купця, всі інші відмовлялись з ним працювати - по суті, працював інститут репутації. Таким чином, той, хто не виконав контракт, відрізався від мережі цих купців, а так як вони ледве не контролювали всю торгівлю в арабському середземномор'ї, то це дорівнювало смерті бізнесу.

Однак, професорка та ряд інших дослідників звернули увагу, що описані мною факти, хзасновані на сумнівній якості даних: «Часто як доказ існування коаліції торговців Магрибу наводять п’ять випадків з листів з Генізи (Greif, 1989, 1993, 2012). Едвардс та Огілві (2012a) повторно проаналізували ці випадки та виявили, що жоден з них не підтверджує існування коаліції, і в жодному з них колектив торговців Магрибу не наклав багатосторонні санкції на будь-яку опортуністичну договірну сторону. Голдберг (2012b,c) провів кількісний та якісний аналіз сотень комерційних документів Генізи та не знайшов “жодного випадку, коли окрема особа зазнала б остракізму навіть після того, як звинувачення в серйозних порушеннях поширилося в ділових колах” (Goldberg, 2012b, p. 151). Хоча існують певні свідчення того, що торговці Магрибу використовували репутаційні санкції, вони передбачали обмежену передачу інформації, насамперед у місця та особам, безпосередньо пов’язаним з конфліктними сторонами. Дослідження бізнесменів у багатьох країнах, включаючи сучасні, показують, що репутаційні санкції, подібні до тих, що спостерігалися серед торговців Магрибу, використовуються як доповнення до юридичних санкцій (…).»

Більше цікавого в дослідженні професорки Огілві, яке тепер можна прочитати українською. Наступна частина перекладу буде опублікована найближчим часом.

Конкретика | Patreon | Блог
4.4K views06:13
Відкрити / Коментувати
2023-05-24 12:33:10 FATF може внести РФ в чорний список. Кінець московської торгівлі.

Завдяки розвиненій міжнародній інституційній системі, яка, до слова, заснована на базі публічного, себто, державного порядку у цивілізованих країн є ще можливості зробити життя московитам складнішим. Пропоную розглянути цікаву новину, яка прийшла вчора.

Минулого року найбільш очікуваними санкціями було повне торгове блокування РФ, аби не тільки знищити їхні можливості для продовження війни, але й простимулювати населення до дій. Нагадаю, що московити повставали лише тоді, коли в холодильнику не було ковбаси.

Чим займається FATF і чим він такий небезпечний для Московії? Це міжурядовий орган (37 країн, США, ЄС, Японія, КНР), який займається боротьбою з відмиванням грошей. Він вже просуває стандарти для боротьби з брудними грошима та може накладати санкцій на країни, які не слідують встановленим правилам. Принцип досить простий: якщо ти порушуєш їхні норми, то ти будеш заблокований.

Режими покарання є включення до чорного (КНДР, Іран) або сірого (ОАЕ і ін.) списку. В чорному, транзакції, в яких фігурує контрагент країни зі списку, приписує банкам не проводити транзакції або ставити на паузу до вияснення його статусу (терористи чи ні), що може тривати роками. В сірому списку - транзакції з такими контрагентами проходять лише більш ретельнішу оцінку ризикованості. Однак, РФ вже давно знаходиться на межі сірого списку, тому вплив від включення у цей список буде мінімальним.

Чим на практиці включення до чорного списку є небезпечним для московитів? Якщо хтось памʼятає, то економіст Тома Пікетті, минулого року пропонував інший підхід до санкцій, про який я писав в пості:

Ще до початку російської агресії, Пікетті звертав увагу на те, що Заходу варто перенести фокус санкцій на росіян з активами від 10 млн., а згодом і від 2 млн. дол. Таким чином, санкції зачіпали б саме той прошарок людей, що безпосередньо мають важелі впливу на російську еліту.

Тепер, у разі попадання в чорний список, будь-яка транзакція в іноземний для московитів банк, у тому числі, родичам призведе до її заморозки. Їх почнуть буквально перевіряти на причетність до тероризму чи відмивання грошей. При цьому, комплаєнсу банків простіше буде закрити рахунок людині чи компанії з російським паспортом (до слова цей процес давно триває) або заблокувати транзакцію ніж розбиратись. Зазначу, що для проведення такої транзакції, банку треба буде звітувати у регулюючі органи, що змусить його витратити значні ресурси.

Таким чином, під повні санкції потрапляє не список олігархів, а вся еліта, про яку й писав Пікетті. Це в свою чергу ускладнює контроль над нею з боку Путінського апарату. Нагадаю, Московія ніколи не володіла ідейними елітами, що можно побачити, на прикладі, 1905, 1917 і 1991 року. Еліти в цій країні завжди «адаптивні», просто для цього статусу треба створити більше стимулів.

Проте, найголовніший ефект від попадання до чорного списку, відобразиться у повному блокуванні всіх транзакцій з російськими компаніями. А значить - зупинка імпорту і навіть паралельного імпорту, бо включення до чорного списку примусить країни до відмови у допомозі московитам у обході санкцій. Ризики для них колосально зростають, бо країну можуть додати до чорного списку і навіть завести кримінальні провадження на учасників.

Висновок. Якщо, лобістам Московії не вдасться заблокувати попадання РФ до «чорного списку», то положення нашого ворога сильно погіршиться. Якщо, все ж РФ включать до «сірого списку», то це просто фіксація статус-кво. Комплаєнс банків з цивілізованих юрисдикцій давно вже додав, до російської прописки червону мітку, тому ефект буде мінімальним. Країнам Заходу варто визначатись, або прискорити поразку Московії і дати урок КНР або витратити більше своїх поки фінансових, а може згодом і людських ресурсів.
3.9K viewsedited  09:33
Відкрити / Коментувати
2023-05-18 10:46:29 «Українські» еліти або чому я згадую токсичний спадок СССР.

Моя гра в альтернативну історію в минулих постах здебільшого покликана була показати, яких сьогоднішніх наслідків ми могли б уникнути.

Наприклад, збройні сили гетьмана П.П. Скоропадського могли б разом з білими придушити більшовиків. Унаслідок цього на світ не зʼявився б СССР, який отруїв Україну своїм спадком, у вигляді еліт, вибір та рішення яких все ще впливають на якість наших політичних та економічних інститутів.

Тому, поразка або «заморозка» СССР у війні з братським для нього режимом Рейха, могла б мати в тих чи інших версіях розгортання подій кращі перспективи для нашої держави. Бо слабкий СССР відкривав можливості для демократизації і логічного розвалу або можливо й військової перемоги УПА.

Еліти - наскільки вони важливі? Засновниками всіх інклюзивних систем виступали еліти того чи іншого рівня. Найцікавіше, що часто каталізатором процесу переходу політичних та економічних інститутів до більш інклюзивного режиму відбувався під час конфліктів між елітами. Звісно, самі війни були далекими від ідеалістичних конструкцій, де добрі еліти борються проти злих. Просто частина еліт бачила більш стабільне своє положення в системі, де закріпленні гарантії права власності та зародки системи стримування та противаг. Зокрема, Біль про права в Англії так і з'явився, коли еліти вирішили зупинити безчинство Короля Іоанна з податками та відчуженням приватної власності.

Можна згадати приклад, коли еліти з самого початку засновували державу на інклюзивних рейках, зокрема, та ж революція США. Батьки засновники США при підтримці народу, прихильність якого вони заслужили, сформували демократичні політичні та економічні інститути сучасної Америки. Тобто, вибір куди повести державу робили саме еліти.

Звісно, це не означає, що від народу нічого не залежить, але у еліт найбільше інструментів до зміни правил гри в державі. Для прикладу, у нас розвинене громадянське суспільство, але еліти все ще впливають на правила сильніше, використовуючи їх для отримання ренти. А саме: прийняття вигідних елітам тарифів, боротьба з конкурентами, прийняття тендерів з “правильними” вимогами, під які підпадають лише обрані. Тут можна згадати чисельні розслідування у Бігуса про Укравтодор і про “зелений тариф” тощо.

На локальному рівні взагалі все надзвичайно складно. Зокрема, більшість девелоперських компаній так чи інакше пов'язані з політиками. Іноді самі еліти стають місцевою владою і отримують ренту. Також, вони використовують свій ресурс для боротьби з конкурентами. До слова, у академічного рейтингу Polity IV ми не демократія, а анократія, бо більшість інститути у нас слабкі. “Великий бізнес” або “Локальні князі” зрослись з силовим апаратом і хоч візуально “кришування” ми не спостерігаємо, воно все ще присутнє під ковром. Простими словами, гнила еліта тягне нашу державу на дно. Більше того, в цю еліту буквально входять токсичні елементи. Думаю, що кожен в своїй області чи місті може назвати імена локальних “Князів”, які просто дуже успішні бізнесмени (рішали).

Звідки прийшли наші еліти? Коли Україна в 1991 році проголосила себе правонаступницею окупаційної адміністрації УССР в результаті, крім законодавства зберігся й бюрократичний апарат та його еліти. Саме «батьки засновники України» будували систему та правила в ній під себе, а не для громадян, які дали їм мандат довіри. У результаті цього люди, наближені до совкової бюрократії та силового блоку, приватизували майно або прилаштувались в систему для отримання ренти. Більше того, купа цих людей настільки добре почистила біографію, що без ретельного розслідування не знайти коренів їхнього капіталу.

На щастя, ринкова економіка створює нових “чемпіонів” (ІТ, агро, тощо) себто еліти, які десь заміщають старі, а десь створюють конкуренцію. Тому, колись ми все ж позбавимось спадку совка, але ціна цього вже коштує нам життів наших народжених та ненароджених громадян. Економічна відсталість та погані інститути є прям наслідком дії еліт сформованих на основі спадку СССР, тому він такий токсичний для України.

Конкретика | Patreon | Блог
1.6K views07:46
Відкрити / Коментувати
2023-05-14 17:26:37 Уточнення: Всіх Вітаю. Останній пост (видалений) по змісту не відображав задуму з яким я його створював, тому, думку дооформлю в іншому дописі. Зазначу, що історію конфліктів варто розглядати з наших національних інтересів. В цьому була ключова ідея.
2.1K views14:26
Відкрити / Коментувати
2023-05-13 10:06:37 Помилки німців, які дорого коштували Україні. Як німці «зробили» послугу більшовикам.

Відносини між іноземними державами завжди дуже складна тема, бо вони переповнені не щирістю чи міфічним братерством, а прагматичністю і, часто, стратегічними помилками. В наступних постах я згадаю прорахунки німців, які вплинули на історію України та Європи.

Перша світова війна запустила процеси, які стали сприятливими для початку зведення української державності. Зокрема, дві революції в Петрограді зруйнували централізовану систему управління, позбавивши національні рухи її ланцюгів. В результаті чого була проголошена УНР, але в силу важких обставин та слабкості на її місце прийшов гетьман Скоропадський та проголосив Українську державу під парасолькою Німецької імперії.

У молодої держави одразу виникло питання її збройних сил. У гетьмана не було сумнівів, що саме більшовизм стане головною загрозою для України, а значить треба готуватись до бою з ними. Хоча в той же час були вже білі з бажанням реставрації імперії під новою вивіскою та анархісти зі своїми руйнуючими державу популістичними ідеями. Причина такого вибору головного ворога з боку Скоропадського досить проста - він бачив Київ під окупацією більшовиків. За спогадами московита (емігрантський жур. Часовой № 502. Апрель 1968 г.), ми можемо познайомитись з образом Бучі-2022, але в Києві зразка 1918 року:

Большинство расстрелов производилось на площади перед дворцом, где помещался штаб Муравьева, и в расположенном за ней Мариинском парке. Тела многих убитых, не имевших в Киеве ни родных, ни близких, оставались лежать там по нескольку дней. Со слов свидетелей, картина представлялась ужасной. Разбросанные на площади и по дорожкам парка раздетые тела, между которыми бродили голодные собаки; всюду кровь, пропитавшая, конечно, и снег, многие лежали с всунутым в рот «красным билетом» (…)

Однак, рішучість гетьмана створити збройні сили, які зможуть захистити Україну, наштовхнулись на бюрократію Німецької імперії. В результаті чого спочатку гетьман не міг отримати дозвіл на створення повноцінної армії, а коли його нарешті надали, то він зіштовхнувся з великою кількістю інших проблем, де причиною також були німці:

(…)все, що потрібно було для формування армії, знаходилося в руках німців, (…) Мені необхідно було якнайшвидше сформувати ці корпуси, для цього мені потрібні були казарми, їх німці не давали, все було зайняте їхніми військами, а те, що вони згідні були виділити, нам нікуди не годилося. (…) Продовольства теж не було в достатній кількості, і це на початку справи, коли ще новобранці до корпусу не прибули. Що ж буде потім, думав я, коли в нас буде весь особовий склад? Це відбувалося через те, що німці перехоплювали поїзди з продовольством, які прямували до наших частин. Особливо цією справою займалися австрійці. (…) Те саме зі зброєю. Одним словом, з усіх сторін України, з усіх корпусних штабів йшли найтривожніші відомості, і я бачив ясно, що якщо так продовжуватиметься, армії не буде до весни.

Як потім зазначав Скоропадський, у німців не було формалізованого наказу, була свого роду відмашка, аби ті якось сприяли створенню української армії. Зазначу, що німці по договору з гетьманом контролювали всі артерії держави і, відповідно, сформувати армію в 300 тис. солдат без їхньої участі було неможливо. Згодом Скоропадський відправиться в Берлін на зустріч з Кайзером і той нарешті дасть відповідні накази, але вже було пізно - Німеччина програла війну та почала виводити свої війська з України.

Висновок. Якби з самого початку, німці дали всі необхідні ресурси, які, зазначу, належали Україні (військові склади з фронту, продовольство, інфраструктура), то до моменту поразки Німеччини у нас була б 300-тисячна армія, яка могла б не тільки стримати більшовиків, але й розгромити їх. Важко спрогнозувати що було б на місці Росії, але з урахуванням того, що більшовики були б знищенні, то явно не народився б СССР, а там, хтозна, можливо, ми б уникли й Другої світової війни. Перша помилка німців коштувала нам, а згодом і Німеччині, колосальну кількість життів.

Конкретика | Patreon | Блог
3.0K viewsedited  07:06
Відкрити / Коментувати