Konkretyka

2023-05-09 08:55:27 День берлінського ґвалтівника. Міф про «воїнів-освободітєлєй».

Одразу зазначу, що в моїй родині також є ветерани німецько-совєтської війни. Більше того, можна прослідкувати і знайти навіть учасників ПСВ. Однак, це ні в якому разі не може впливати на те, що, лише за деякими виключеннями, Красная Армія уособлювала гунську орду з гаслом Аттіли «бичі божі», які нищили все на своєму шляху.

Образ орди настільки підсвідомо подобався совєтам, що вони, не замислюючись, творили страшні злочини, які носили часто масовий характер. Цікаво, що Вермахт з Варфен-СС не могли похизуватися такою кількістю воістину диких випадків. З одним з таких масових злочинів дідів сьогоднішніх російських окупантів я зараз Вас познайомлю. Історик Ентоні Бівор, який досліджував злочини «освбодітєлей» назвав події в Німеччині: «найвеличнішим феноменом масового зґвалтування в історії».

9 травня - день берлінського ґвалтівника. Почнемо з відомого щоденника Володимира Гельфанда - до слова, він не емігрант та прожив усе життя в СССР. Саме тому його мемуари найцікавіші та досить об'єктивні. Цитати наведу оригінальною мовою, запис за 25.04.1945 (В. Гельфанд. Дневники 1941-1946 годов):

- Они тыкали сюда, - объясняла немка, показывая под юбку, - всю ночь, и их было так много. Я была "медхен" (девушка), - вздохнула она и заплакала. - Они мне испортили жизнь. Среди них были старые, прыщавые и вонючие, и все лезли на меня, все тыкали. Их было не меньше двадцати, да, да, - и залилась слезами.
- Они при мне насиловали мою дочь, - вставила несчастная мать, - они могут ещё прийти и насиловать мою девочку.
- Оставайся здесь, - вдруг бросилась ко мне девушка, - будешь со мной спать. Ты можешь со мной делать все, что захочешь, только ты один! Я готова с тобой "фик-фик", я согласна на всё, что ты захочешь, только не они опять!
Примітка: Автор щоденника народився та жив в УССР, до слова, пізніше допоміг захистити цих жінок.

Михайло Коряков, офіцер, який не повернувся в СССР після завершення війни, але залишив цікаву автобіографічну повість. Нижче наведено її фрагменти (книга: М. Коряков. Освобожденные души):

Про мародерство: В одной танковой дивизии была произведена проверка машин: танки оказались настолько забиты награбленным барахлом, что в них не повернуться, — в случае внезапности экипажи не смогли бы вести боевые действия.

Про «звитягу»: В Красной армии весной 1945 года ходил анекдот: первому эшелону — часы, второму — девушки, третьему — барахло.

- Наверху, над потолком, раздались женские крики, плач детишек. В волнении стал я одеваться. Девушка и старики Вюнш умоляли меня не ходить туда: убьют! Минувшей ночью убили офицера городской комендатуры, пытавшегося помешать насилию. Всю ночь мы слушали в страхе крики несчастных женщин, плач детей и топот, топот тяжелых солдатских сапог над головой.
(...) я узнал страшную вещь: за три недели ее изнасиловали — общим счетом — не менее 250 человек! Насиловали и фрау Вюнш, даже на глазах мужа. Два солдата изнасиловали полуслепую и высохшую фрау Симон.

І це лише квіточки - на основі щоденників німкень Берліну був знятий окремий фільм (Viasat History, Берлін 1945), де таких історій сотні, а за підрахунками дослідників - сотні тисяч або більше (Бівор та інші). Простими словами, це не були поодинокі випадки, а справді систематичні злочини.

9 травня є страшним спадком для пост-совєцкіх країн, бо несе в собі не тільки пусту «перемогу» одного диктатора над іншим, що абсолютно знецінює «подвиг», але й величезну кількість злочинів «освободітєлей», які так і не були розслідувані. Не дивно, що їхні ідейні потомки ЗС РФ повторюють всі ті ж злочини, що і їхні діди.

P.S.: Не поєднуйте памʼять про своїх предків з совєтами та їхніми памʼятниками.

Конкретика | Patreon | Блог Відкрити / Коментувати

2023-05-08 10:05:33 Чому «День перемоги» повинен зникнути з календаря? Війна двох диктаторів та їхніх рабів.

Відповідь на це питання непросте, як і будь-яке інше, де царюють емоції. Однак, я пропоную Вам забути про особисте, а саме асоціацію образу червоноармійця зі своїм дідом, та подивитись на всю картину загалом. Варто памʼятати, що більшість наших предків було призвано до лав РККА в силу обставин в яких вони жили, а не їхнього бажання піти померти за вусатого диктатора.

Хто добро, а хто зло? Подібні категорії загалом специфічні, але якщо не згадувати демократичні держави, а протиставити між собою режими Третього Рейху та СССР, то знайти цю відмінність буде дуже складно. Нагадаю, обидва режими опирались на сумнівну легітимність. Хоча варто відзначити, що Гітлер бодай прийшов до влади через вибори, але отримав владу через коаліцію партій. Однак, потім, порушивши всі процедури, надав собі диктаторські повноваження, про що я писав раніше.

Сталін в свою чергу взагалі не був ніколи ніким обраний. Більше того, большевики розігнали Всеросійські установчі збори у 1918 році до яких були обрані депутати достатньо широким колом виборців. Причина була проста - вони не мали більшості в установчих зборах, а саме лише 180 місць з 766. Тобто, обидва режими не мали ніякої широкої підтримки своїх жителів й фактично тримали їх у заручниках своїх рішень.

На фоні цього не дивно, що колаборантів в СССР за різними оцінками було млн. Причина такого бажання насолити совєтам досить проста, якщо ми згадаємо, що робили з людьми у вільній державі совєтів. Найбільш відвертою буде історія Колпашевського Яру, про який я також писав окремо. Коротко: людей за вигаданими статтями тисячами утилізовували, і в кінці 70-х, коли могильники через зміну русла ріки підмило і тіла поплили по річці, влада, аби місцеві жителі не змогли випадково познайомитись зі своїми зниклими предками, знищила тіла фізично. Цікаво, що люди потрапляли в руки НКВД задля статистики по боротьбі з ворогами совєтской влади. Звичайним людям припусивали підриви неіснуючих мостів та антидержавну пропаганду.

На зовнішній арені модель поведінки обох «імперій» також дуже схожа. Зокрема, Третій Рейх або окупував території інших держав, або створював там маріонеточні режими, як, наприклад, режим Віші. Рівно те саме зробив потім і СССР, коли увійшов у Східну Європу. Нагадаю, що в тій же Польщі у 1947 році були масові фальсифікації для перемоги прокомуністичних сил. Аналогічно було зроблено і в інших державах так званого «Варшавського блоку».

Може протистояння умовного добра та зла не існує? Якщо не згадувати Захід, а більш древні події, то ті ж греко-персидські війни є чудовим прикладом. Тому, битва при Марафоні, битва при Саламіні є видатними та легендарними, бо вільні люди перемогли сили тирана. Більше того, саме образ Афінської республіки та її видатні представники (Солон та ін) закладали основи інклюзивних інститутів. І в цьому контексті можна справді сказати, що вільний афінянин бився з рабом царя Дарія, а потім царя Ксеркса. Відмінності тих сторін були у всьому - від політичного режиму до правил прийняття рішень. Для прикладу, афінський стратег Фемістокл для компромісу з союзниками призначив командувача обʼєднаними силами на морі спартанця, тобто рішення були здебільшого колегіальні. Царь Ксеркс ігнорував будь-які компроміси чи зауваження своїх воєначальників, одноосібно приймаючи рішення. Класичним прикладом є пересторога флотоводиці Артимісії, яка застерігала Ксеркса перед фатальною для нього битвою при Саламіні.

Війна між СССР та Третім Рейхом є трагедією народів, які потрапили в її вереницю і більше нагадувалa зіткнення рабів з рабами, бо ніхто свої режими не обирав. Там не було перемоги, яка належала народу, як це було в добу Еллінського союзу, там була перемога, де один кривавий безумний диктатор за чужий рахунок (ленд-ліз та 25+ млн. втрат) переміг іншого. Якщо це варто дня в календарі, то наше суспільство далеке від цивілізації, де ключовою цінністю є громадянин та його воля і подвиги. Сподіваюсь 2023 рік стане останнім, де 9 травня є червоним днем календаря.

Конкретика | Patreon | Блог Відкрити / Коментувати

2023-05-03 07:59:32 Чи зросли інвестиції після зниження податків в США? Реформа президента Трампа.

Відповідь на тему посту нижче, а спершу трішки важливого про податки та політику.

Ефекти від застосування тих чи інших політик завжди є різними та дуже сильно залежать від обставин в конкретній країні. Тому, коли ми говоримо про високі податки на Заході і переносимо їх досвід в Україну, ми забуваємо, що транзакційні витрати там менші, а умови ведення бізнесу кращі.

Водночас не можна обирати іншу крайність й обнулити податки, посилаючись на те, що в нас погані інститути. Причин для цього багато і, якщо взяти сучасну теорію економічного зростання, ми побачимо, що значну роль в ній відіграє людський капітал. На нього впливає якість та доступності освіти, що в свою чергу вимагає від держави більшої участі в підтримці освітніх закладів (Чому державні видатки це інвестиції?). Я не буду згадувати, що в Україні є значні структурні проблеми в освіті, окрім недофінансованості. Але, виходячи з цього, ми чітко можемо зробити висновок, що податки потрібні. Аби не роздмухувати дискусію про те, які саме потрібні і з якими ставками, я наведу слова радикального лівого економіста Тома Пікетті, які, як не дивно, несуть в собі фундаментальний сенс:

жодна математична формула чи економетрична оцінка не може нам точно сказати, яку ставку податку слід застосувати до якого рівня доходу. Для цього потрібні колективне обговорення і демократичний експеримент.
Тома Пікетті. Капітал у ХХІ столітті. С. 518

Однак, а які ж ефекти все ж несе в собі зниження податків? Є розповсюджена ідея, яка частково підкріплена емпірікою: що малі податки стимулюють зростання інвестицій. Логіка тут справді дуже зрозуміла, а саме: у бізнесу з‘являється більше ресурсів, які вони можуть використати для інвестицій. Тим не менш, історія США показує неоднозначні результати від застосування такої політики.

Якщо ми подивимось на показник інвестицій американських компаній до ВВП (графіки взяті у Credit Suisse), то ставки податків значно зменшились з 80-х, а інвестиції не виросли:
https://www.ft.com/__origami/service/image/v2/images/raw/http%3A%2F%2Fftalphaville.ft.com%2Ffiles%2F2013%2F11%2FCSFig91-e1383328133434.png?fit=scale-down&source=next&width=329

На фоні цього, реформа у 2017 році (далі - TCJA) - зменшення корпоративного податку з 35% до 21% виглядає дуже цікавою для оцінки вже її впливу на інвестиції. Досліджувли ефекти від зниження податків при Трампі економісти з The Tax Policy Center за 2019 рік (обмежені дані, але через COVID в інших багато «шумів») і от які ми маємо висновки:

Більшість приросту інвестицій була зосереджена в нафтовій та суміжних галузях і, cкоріше за все, була реакцією на зростання цін на нафту, а не на зниження податкових ставок.
опитування показують, що лише невелика кількість підприємств зробила інвестиції, викликані TCJA. Зростання зайнятості та середньої заробітної плати сповільнилося у 2018 та 2019 роках, як порівняти з 2016 та 2017 роками, що передували TCJA.
TCJA просували як спосіб збільшення податкових стимулів зі сторони пропозиції, які могли б стимулювати економіку. Визначити короткостроковий вплив на ВВП складно. Але TCJA явно значно скоротила федеральні доходи, і кілька фактів свідчать про те, що стимули TCJA зі сторони пропозиції мало впливають на інвесторів, заробітну плату або виведення прибутку. Як обговорювалося в Auerbach (2006), Clausing (2019) і Kopp et al. (2019), нечутливість інвестиційних витрат до податкових пільг може бути частково пов’язана зі зростанням економічної невизначеності або посиленням ринкової влади великого бізнесу в економіці.

Песимістичні висновки не означають, що реформа провалилась. Як зазначають самі автори, важко передбачити довгострокові наслідки від TCJA, на додачу сама реформа все одно покращила стан фінансових рахунків корпорацій і зіграла свою позитивну роль в COVID кризі. Однак, можна з впевненістю сказати, що на цей момент ми спостерігаємо схожий ефект, що й у 80-х після реформ президента Рейгана - інвестиційного буму не відбулось.

Конкретика | Patreon | Блог Відкрити / Коментувати

2023-05-01 19:22:51 Переклад. Шейла Огілві та колега. Інститути та економічне зростання в історичній перспективі.

Сподіваюсь, що робота Огілві та колеги допоможе Вам з цікавістю провести не один вечір. На даний момент публікую 2 частини (3 лекції):

Шейла Огілві. Інститути та економічне зростання в історичній перспективі. Частина І.

Шейла Огілві. Інститути та економічне зростання в історичній перспективі. Частина ІІ.

Переклад зроблений завдяки Патронам, особлива подяка Брюсу Уэйну (зашифрований позивний ).

Одразу зазначу, що переклад не є офіційним і виконаний виключно в освітніх цілях. Сама стаття взята з відкритого джерела, а саме сайту Кембридзького університету. Вірю, що ні в кого зі сторін не буде претензій в силу добросовісного використання, якщо це можна так назвати.

Чому саме це дослідження? В першу чергу тому, що критикує і допомагає під іншим кутом подивитись вподобані нам всім роботи Дугласа Норта, Дарона Аджемоглу, Авнера Грейфа і багатьох інших, а також вона часто цитована. На мій погляд, це корисно, аби наші погляди не були закостенілими. Не всі висновки професорки Огілві та Крауса є однозначними та широко обговорюються в академічних колах. Однак, у вступі до своєї роботи вони чітко зазначають:

Жодна окрема стаття не може обговорити всі наслідки економічної історії в розрізі впливу інституцій на зростання, і ця стаття не ставить перед собою такої мети. Натомість ми виділимо вісім найважливіших уроків, чиї історичні дослідження можуть запропонувати економістам, що намагаються зрозуміти зв’язок між інституціями та зростанням.

Сама стаття важче читається тими, хто не звик до лексики академічних публікацій. І, звісно, вона буде трішки складніша за книги на кшталт “Чому нації занепадають?” Дарона Аджемоглу чи “Інститути та шлях до сучасної економіки. Уроки середньовічної торгівлі”. Авнера Грейфа. До речі, саме висновки з цих книжок часто критикують в дослідженні Огілві. Тому, терміни на кшталт “стилізовані факти” (себто закономірності, які доведені емпірично і є свого роду “законами”) можуть бути незрозумілими, але не лінуйтесь заглядати до гугла. На додачу, я буду публікувати пости по її дослідженню, які допоможуть краще засвоїти матеріал.

Про що дослідження. Вона розділена на “Лекції” в яких описана та чи інша проблема. Для прикладу в Лекції 2, як зазначає професорка: “розглядає історичні свідчення про європейські парламенти XVIII століття загалом та про Славетну революцію зокрема, та виявляє, що парламенти, які складаються переважно з власників багатства, історично мають дуже неоднозначну історію підтримки економічного зростання. Чи підтримував цей сильний парламент зростання на практиці, залежало від базових інституційних механізмів на нижчих рівнях політики та економіки, які впливали на те, як власники капіталу отримували багатство, як вони отримували парламентське представництво, і як парламент міг бути використаний для просування політики та інститутів, які сприяли, а не стримували зростання”.

Відповідно, в кожній такій лекції ми знайомимось детальніше не тільки з проблематикою, але й, повторюсь, з критикою всім нам відомих книг Аджемоглу, Норта чи Грейфа. Особливо вона пройшлась по ідеї, що інститути приватного порядку – коаліції, мережі, гільдії, громади, системи колективних санкцій, приватні судді, кріпосне право – успішно замінили інститути державного порядку, але, як виявилось, не все так однозначно з даними на які спирається той ж Авнер Грейф та інші.

P.S.: Наступні частини будуть опубліковані незабаром. Сподіваюсь, що вся стаття буде доступна читачам до кінця цього місяця. Об'єм статті немаленький - понад 100 сторінок. Також, у разі, якщо помітили помилку, пишіть в чат бот.

Конкретика | Patreon | Блог Відкрити / Коментувати

2023-04-20 09:55:08 Чому русифікація провалилась. Демографія. Погляд російського історика.

В продовження минулого посту, я додам ще кілька висновків з роботи одіозного, але цитованого професора Міллера. Його робота цікава тим, що в першу чергу показує московський погляд на причини провалу політики русифікації.

Демографічний фактор. Британський історик Д. Саундерс, на якого посилається Міллер писав:

Кількість українців зростала швидше, ніж інших народів Російської імперії. Навіть незважаючи на той факт, що Росія анексувала мільйони українців з Польщі під час розділів 1772, 1793 та 1795 років, українська частка всього населення імперії збільшилася більшою мірою у вісімнадцятому столітті, ніж частка будь-якої іншої етнічної групи. Темп зростання кількості українців залишалися високими у девʼятнадцятому та на початку двадцятого століть.(…) наприклад, загальне населення імперії зросло на 36,9% в період з 1897 по 1917 рік (з 125,6 мільйона до 172 мільйонів), в той же період кількість українців зросла на 38,6% (з 22,4 до 31, 0 мільйонів).

Міллер, посилаючись на Саундерса, зазначав, що тривалість життя в Україні була вище, ніж в Московії. Британський історик також підкреслював цікаву характеристику українців: «Примітною особливістю українських громад поза межами етнічних українських земель була їхня здатність зберегти свою українську ідентичність». Історик наводив цей висновок в контексті того, що села Сибіру чи Зеленого Клину зберігали свою ідентичність в силу згуртованого проживання. Відповідно, українці завдяки високій народжуваності збільшували свою чисельність та внутрішні звʼязки, тим самим не даючи себе розбавити московитам.
Примітка: В містах це не спрацювало, через що маємо російськомовний Київ, Харків, Дніпро, Одесу. Одна з причин - урбанізація, яка відбувалась під московським контролем та активне переселення в міста московитів. Відповідно, коли українці приїздили в міста, то потрапляли в умови, де вони не були більшістю, а система давала всі стимули переходити на московську мову.

«Ліберальна» імперія Габсбурґів. Міллер виділяє не тільки польський вплив, про який я писав в минулому пості, але й особливо австрійський. До слова, саме тому сьогодні в кавʼярнях Львова можна зустріти образи австрійського імператора, бо, як зазначає сам Міллер (спеціально наводжу московською): «более либеральный режим Габсбургов открывал исключенные (прим. ліквідовані) в России возможности образовательной и публикаторской деятельности на украинском языке. Во второй половине XIX в. Галицию не случайно называли украинским Пьемонтом». Цікавий факт, але саме Галичина відіграла не просто ключову роль у розвитку політичної української думки, про що пише Міллер, але й надовго стала головним центром опору Московії.

Міллер зі свого боку додає: Вже сама та обставина, що не вся територія проживання українського етносу перебувала у складі Російської імперії, створювала серйозні труднощі для політики русифікації українців. (…) Саме на Галичині перехід української політичної думки до ідеї незалежності стався на рубежі століть, тобто на два десятиліття раніше, ніж у російській частині України. Видана тут література українською різними способами переправлялася до Російської імперії. (…) Проте, безперечно, можна сказати, що Відень розробляв плани використання галицьких русинів у боротьбі з панславістською пропагандою Петербурга, і що в деяких випадках ці плани обговорювалися і координувалися з поляками.

Висновок. Звісно, я перерахував не всі фактори, які зазначив Міллер, але на мій погляд ці, показують цікаві причини часткового провалу русифікації. Також, зазначу, що українці з окупованих Московією земель, памʼятаючи козацьку державу та зберігаючи свій культурний код, відіграли велику роль у становленні держави. Хоч багато з них відкрили свої очі лише в добу визвольних змагань (Скоропадський та ін.). Тому, Міллер скоріш умисно занижує вплив українців, які жили в імперії. В той же час, не варто сприймати Австрію, як виключно добру бабусю, вона проводила більшу мудру, але імперську політику, з якою у українців просто співпадали інтереси.

Конкретика | Patreon | Блог Відкрити / Коментувати

2023-04-14 11:20:35 Русифікація - міф? Що варто знати російськомовним громадянам України.

В цьому пості я не буду цитувати жодне українське. В першу чергу для того, аби у тих громадян, які «завжди» говорили російською, не виникло сумнівів, що успадкована ними мова - наслідок російської політики русифікації на українських землях. Джерелом, який це підтвердить, є цитований академічний історик Алєксєй Міллер, який викладав в МГУ і тп., а саме його робота «Росія і русіфікація України в ХІХ столітті» (переклад з московської):

Отже, більшість у російському освіченому суспільстві та в урядових колах протягом усього XIX ст. поділяли концепцію триєдиної російської нації, що включає велико-, мало- і білорусів. З погляду успіху реалізації цієї концепції у XVIII ст. була зроблена, якщо скористатися сучасним штампом, велика та успішна робота. Адміністративну автономію гетьманату було знищено, традиційні українські еліти були в переважній більшості інкорпоровані в російський панівний клас та асимільовані, а більш розвинена у XVII та частині XVIII ст. українська культура зазнала провінціалізації та стала переважно селянською. Цим були створені початкові передумови для вирішення значно більшого завдання — русифікації маси українського селянства.

В цих словах немає нічого нового для українських істориків чи свідомих громадян. Проте, для тих, хто вірив у «дружбу народів», яку транслювала російська пропаганда в образі імперії, СССР чи федерації, подібний факт був наративом «української пропаганди». Чудовою демонстрацією змосковщення демонструє класик російської літератури Федір Достоєвський, батько якого говорив та писав українською. Причин зросійщення наших людей багато: заборони української мови, урбанізація міст під російським контролем, контроль економіки та освіти і тп. Тобто, російська мова в наших містах є прямим наслідком використаних політик Росією, а не «природним» чи нормальним станом.

Однак, як нам відомо, русифікація частково провалилась, А. Міллєр з цього приводу зазначає: «Невдача асиміляційних процесів в Україні пояснюється комплексом причин. Частину з них стосовно Росії умовно можна визначити як «зовнішні» частина з яких пов'язана з особливостями українського етносу та розвитком українського національного руху та самосвідомості. Але були і суто «внутрішні» причини, що обмежували російський потенціал асимілятора».

А. Міллер перераховує багато факторів, але я зупинюсь на інституційному. В статті він згадує роль польських поміщиків (скоріше змішаних з українцями), які протистояли асиміляційним процесам імперії. Тема, на мій погляд, цікава з тої точки зору, що поява такої «польської опозиції» була наслідком імперської ж системи інститутів. Сама система була зведена на тому, що трон спирався на знать, яка контролювала маси народу гарантуючи його вірність трону. Такі умови дозволили, як зазначає А.Міллер: «Російська висока культура ніколи не мала тут (прим. Україна) монопольного становища, польська завжди виступала конкурентом та альтернативним зразком для наслідувань». Від себе зазначу, що польський фактор виглядає перебільшенням, бо до знаті з українських земель входили і козацькі роди, ті ж Скоропадські.

В кінці хочу зафіксувати, що російська мова в Україні є наслідком та носієм імперської політики Московії і поки на ній говорять (особливо діти) її політика продовжує жити і, на жаль, бути ефективною. Переходьте на українську та знищіть російський спадок в Україні.

P.S: На ідею посту надихнув Краснопьоров.

Конкретика | Patreon | Блог Відкрити / Коментувати

2023-04-08 11:08:25 Релігія впливає на інститути: християнство та Іслам; греко-католики та православні.

В цьому пості хотілось би розповісти про те, як релігія вплинула на інститути, а також показати різницю поглядів між вірянами греко-католиками та православними. Від себе хочу зазначити, що перший розкол християнства на католиків та православних мав політичні причини і загалом релігії часто ставали інструментом політики. Однак, релігія в своєму чистому, не сплюндрованому виді є ковалем громадянських чеснот, але це вже інша історія.

Авнер Грейф у своїй книзі «Інститути: шлях до сучасної економіки. Уроки середньовічної торгівлі» (прим. Скоро на каналі критика від професорки Шейли Огілві) в одній з глав описує те, як релігія вплинула на політичні та економічні інститути християнського та ісламського світу.

У період зрілого Середньовіччя Церква стала втрачати свої прерогативи головного джерела легітимних правил (прим.: законотворчості), які керують практичними аспектами політики, суспільства й економіки, тобто прерогативи організації, яка призначає правителів або видає правила. Важливу роль в цьому процесі зіграла переконаність в правомірності рукотворного звичаєвого права, що вписана в римське право та в німецьке звичайне право та відповідає інтересам традиційних світських лідерів, які підтримували її.
Особливо важливо: У період зрілого Середньовіччя норми легітимності в Європі все більше стали спиратися на держави та корпорації.

Себто, джерелом встановлення правил ставали еліти, а згодом, з посиленням інклюзивних інститутів, й саме суспільство. В той же час в ісламському світі все було інакше:

Спочатку правителі легітимізували право на владу своєю близькістю до пророка. Пізніше легітимність правителя все більше й більше стала грунтуватися на вірі, тобто стала залежною від того, наскільки правитель поважав, просував і поширював іслам. Провал в просуванні ісламу легітимізував використання сили для повалення правителя. Як заявив Аль-Маварді, один з найбільш впливових мусульманських юристів, який помер у 1058 р.: «не слід коритися навіть халіфу, якщо його накази суперечать ісламському віровченню». Держава, як інтерпретатор шаріату, - ісламського законодавства - при цьому мала лише обмежену легітимність. У період зрілого Середньовіччя улеми мусульманські богослови стали майже єдиними легітимними інтерпретаторами шаріату. (Навіть у халіфа не було такої легітимності.)

«Консервативні» сили в ісламському світі встановлювали правила виходячи з віровчення. В християнському світі ж, посунувши церкву від влади, правила почали встановлювати правителі чи «корпорації». В той же час церква відігравала свою духовну роль. Відповідно, свобод, у тому числі й економічних/політичних, в християнському світі було більше.

Греко-католики та православні. Ще одним цікавим фактором як релігія вплинула на інститути чи, в даному випадку, на неформальні правила людей, є цікавий допис на каналі Вісті Економіки. Там, зокрема, автор на основі дослідження однієї економістки провів своє і описав вплив релігії на ті чи інші погляди вірян цих конфесій:

Отож, показники, на які католицизм має вплив:
- менший шанс відповісти, що демократія це погано для України
- більший шанс підтримки бізнесу в приватній, а не державній власності (єдиний показник, де належність до католиків має вплив в 4 з 4 моделей)
- вищий шанс сказати, що політика важлива в житті людини
- вищий шанс сказати, що наполеглева праця веде до успіху

Можна сказати, що у порівнянні з православними, греко-католики мають більш інклюзивні погляди. Якщо дуже узагальнити і подивитись на безліч показників (таких, як ВВП, параметри якості життя тощо) католиків та православних, то побачимо різницю не на користь останніх. Це є наслідком довгої залежності від екстрактивних інститутів Московії (або її моделі, як на Балканах), яка використовувала православну церкву, як опору свого режиму. В результаті конфесія в значній мірі виконувала далеко не духовну, а клієнтську місію.

Конкретика | Patreon | Блог Відкрити / Коментувати

2023-04-03 11:20:54 Білий генерал Корнілов українізував армію? Показовий урок про «хороших рускіх». Мемуари Скоропадського.

Коли Ви відкриваєте мемуари Скоропадського чи книгу Мішеля Терещенка про Михайла Терещенка, варто враховувати принцип «історизму». Себто, дивитись на події, які описують герої минулого в контексті їхнього часу. Також зважайте, що Гетьман Скоропадський та генерал-лейтенант з царськими погонами, - це в якому сенсі різні постаті, тому їх цитати варто пропускати через цей фільтр.

Міф про «українізатора» Корнілова. Українізація окремих підрозділів в імператорській армії є надзвичайно цікавим прикладом того, на що готова піти помираюча імперія аби не програти війну. Нагадаю, що після демократичної революції в лютому 1917 року в Російській імперії формально змінився устрій, що принесло з собою свободи та зміни. Однак, нові лідери держави, давши свободи колишнім підданим імператора, різко усвідомили, що все починає розвалюватись. Першим таким потужним дзвіночком були наслідки «Наказу 1», який не раз буде проклинати Денікін в своїх мемуарах. Суть його була в тому, що в армії ледве не скасовувались чини, а солдати отримували «інститути» для впливу на командування. В результаті чого фронт почав розвалюватись, а далі більше - найбільш боєздатні підрозділи «Юго-западного» фронту (Україна) почали все частіше братитись з німцями. Фактично, все говорило про майбутню поразку імперії. В таких умовах на фронт прибуває генерал Корнілов, який підмічає, що українські підрозділи показують високу боєздатність на фоні інших і вирішує цим скористатись. Павло Петрович так описує цю зустріч в своїх мемуарах (С. 23-24 мова оригіналу):

«Корнилов встретил меня любезно и принял со словами: «Я от Вас требую украинизации Вашего корпуса. Я видел Вашу 56-ю дивизию, которую в 81-й армии частью украинизировал, она прекрасно дралась в последнем наступлении. Вы украинизируйте Ваши остальные дивизии (…)».

В цей момент у Вас може бути шок: як це російський генерал виступає за українізацію? Продовження шокує сильніше: «Корнилову я ответил, что только что был в Киеве, где наблюдал украинских деятелей, и на меня они произвели впечатление скорее неблагоприятное, что корпус впоследствии может стать серьезной данной для развития украинства в нежелательном для России смысле и т. д. На это мне Корнилов сказал, прекрасно помню его слова, они меня поразили: «Все это пустяки, главное война. Все, что в такую критическую минуту может усилить нашу мощь, мы должны брать. Что же касается Украинской Рады, впоследствии мы ее выясним. Украинизируйте корпус»

З цієї цитати виходить, ніби Корнілов більше за українізацію ніж майбутній Гетьман. Однак, розвʼязка і відповідь виходить надзвичайно простою та очевидною: «Я, помню, тогда вышел и подумал: не может же быть, чтобы Корнилов не продумал вопроса и принял решение, и такое важное, как национализация армии, не отдавши себе отчета во всех ее последствиях. Конечно, теперь, вспоминая всех этих генералов, я не поверил бы им, это были положительно дети в вопросах политики».

Простими словами, генерал Корнілов просто не розумів наслідки використаної ним політики, тому її просував. Хоча, варто відзначити, що на відміну від тогочасних та сьогоднішніх рускіх, він мав прогресивні інклюзивні погляди, але це вже зовсім інша і не українська історія. Нам насамперед варто памʼятати, що українізація в 1917, це була не політика генерала чи випадковість. Це була верениця подій, які довгий час стримувались московськими путами і як тільки вони ослабли, то Україна постала, пробудивши свою памʼять. Саме тоді зник генерал-лейтенант і постав український Гетьман Скоропадський.

P.S.: Поки готується відео на ОК за моїми матеріалами, а я пишу статті, - хвилинка історії на Конкретиці.

Конкретика | Patreon | Блог Відкрити / Коментувати

2023-03-31 15:34:20 Live stream started Відкрити / Коментувати

2023-03-31 15:34:11 Стрім: Є вільна годинка, можна поговорити трохи про КНР, інститути та при бажанні про еквіп)) Відкрити / Коментувати