Get Mystery Box with random crypto!

Konkretyka

Логотип телеграм -каналу konkretyka — Konkretyka K
Логотип телеграм -каналу konkretyka — Konkretyka
Адреса каналу: @konkretyka
Категорії: Економіка
Мова: Українська
Країна: Україна
Передплатники: 9.95K
Опис з каналу

Конкретика - економіка, інститути та трішки історії. Актуальна інформація на сайті: konkretyka.net
Купити автору каву: https://www.buymeacoffee.com/OleksandrAnt
Звязок: @konkretyka_bot

Ratings & Reviews

3.00

2 reviews

Reviews can be left only by registered users. All reviews are moderated by admins.

5 stars

0

4 stars

1

3 stars

0

2 stars

1

1 stars

0


Останні повідомлення 7

2022-12-06 20:26:47 Права платника податків. Петиція, яку варто підтримати.

Податковий контроль, який здійснюють органи контролю за дотриманням податкового законодавства в Україні, часто стає інструментом тиску на платників податків. Мова тут може йти не тільки про корупцію, яка ставить у нерівні умови економічних агентів, але й про складність дотримання податкових норм. На додачу, в силу всесильності контролюючих органів, а саме специфіки їх повноважень, вони створюють значні складності для ведення бізнесу та банального декларування своїх доходів. Тому петиція (Підписати петицію!) від Останнього Капіталіста та Ціна Держави вкрай важлива, бо змушує нагадати владі про проблеми, які не вирішуються десятиліттями.

Трішки цікавих цифр за 2020 рік: За даними PWC (за підтримки МВФ та СБ) в їх Paying Taxes 2020 наші фірми витрачають 327.5 годин щороку на податкову звітність, в той же час, в ЄС в середньому 161 година. PWC зазначає, що за тривалістю обліку ПДВ наша держава посідає 176 сходинку зі 190. При цьому в коментарі до результатів дослідження вони зазначають, що Україна втрачає свої позиції привабливості в рейтингу зручності сплати податків в першу чергу через те, що інші країни проводять ефективніші реформи на фоні нас. Наші «еліти», в той же час, вкотре показують, що не дослухаються до базових рекомендацій МВФ (пряник), а лише до тиску, коли їм потрібні гроші (батіг):

Досвід країн показує, що чіткі та прості правила та системи адміністрування, які надають точну інформацію про податкові зобов’язання, можуть сприяти дотриманню вимог. Тягар дотримання податкових вимог для фірм, як правило, тим вище, чим більше потрібно часу, щоб зрозуміти як їх дотримуватися, або якщо механізм виконання зобов’язань є складним. [1]

При цьому, я навіть не зачіпаю сервісну складову тої ж податкової. В свій час, коли я подавав першу декларацію ПДФО (18% + військовий збір) мені вартувало зусиль, щоб додзвонитись по потрібному номеру, де могли б відповісти на мої запитання, щодо сплати моїх податків (в інтересах держави). З іншої сторони, варто звернути увагу і на фінансове забезпечення державної служби, яка, в силу низької оплати праці, має і відповідну мотивацію. Проте, це не знімає відповідальності з так званих законотворців та їхніх виборців. До слова, петиція (Підписати петицію) формує суспільний запит для тих самих політичних сил, тому Ваша активність вкрай важлива.

Щодо нових регуляторних норм, які впроваджуються в податкове законодавство та бажанням розширити податкову базу, то тут лише можна виказати співчуття, бо такі методи не приведуть до бажаного результату. Зокрема, стимулів ухилятись і далі буде більше, а токсичні еліти і далі своїми ініціативами будуть стимулювати відтік не тільки мізків, але й діловиків (підприємців). На фоні цього, хочеться вкотре нагадати думки професорів Крисоватого та Томнюка сприводу наших проблем та ідей їх вирішення:

Податкова свідомість так і не стала чеснотою українців після ухвалення Податкового кодексу, а невдалі трансформації перерозподільних процесів останніх років лише укріпили негативне ставлення до фіску. Недовіра до податкових інститутів надалі спонукатиме суб’єктів ринку підтримувати неформальну практику господарювання. Тому, щоби підвищити ефективність адміністрування податків хоча б до рівня нових країн ЄС, потрібно не просто лібералізувати оподаткування, гармонізувати із європейськими чи спрощувати фіскальні механізми, підвищувати штрафні санкції за порушення податкового законодавства або нарощувати персонал органів контролю, а й намагатися створенням позитивних фіскальних прецедентів переконати громадськість у можливості перерозподілу ВВП сприяти зрушенням у суспільному розвитку [2]

Висновок. Петиція про Декларацію прав платника податків хороший початок, щоб вирішувати старі проблеми.

Література:
1. Era Dabla-Norris, F. Misch, D. Cleary, M. Khwaja. Tax Administration and Firm Performance: New Data and Evidence for Emerging Market and Developing Economies. 2017. IMF. P.7
2. А. І. Крисоватий. Т.Л. Томнюк. Адміністрування податків в Україні: Організація та напрямки трансформації. С. 32
4.1K viewsedited  17:26
Відкрити / Коментувати
2022-12-02 13:04:27 «Сталіна на Вас немає». Чи був порядок в епоху тирана?

Образ «сильної руки» є настільки привабливим для травмованих совком людей, що вони навіть сьогодні мріють про «рятівника», господарника ледве не в образі Сталіна, який наведе «лад».

Однак, чи справді економіка Сталіна показувала чудеса? Якщо облишити той емпірічний факт, що планова система є шляхом до неминучої деградації, то відповідь на питання дуже проста - ні. Аби зрозуміти масштаб проблем, з якими стикалась система, давайте подивимось на те, що відбувалось на так званих «великих будівництвах» комунізму, які мали високий статус державного значення. Цікаво, що подібні «епічні» назви є штампом для якості зведення подібних проєктів, як в СССР, так і в країнах, де рускій мір залишив свої брудні сліди.

У цьому пості подивимось на історію зведення Волгодон каналу, яка показує, наскільки «вмотивованими» були люди в добу совєтів, та й загалом, як працювала система зсередини на, здавалося б, стратегічних об’єктах. Наведу спогади Івана Сєрова, міністра МВС, який прибув на Волгодон канал для того, аби довести будівництво до закінчення. Цікаво, що сам об'єкт зустрів нового керманича проривом греблі:

Питаю Жука: «Чому прорвало?». Він відповідає: «Мабуть, коли насипали греблю, разом із землею утрамбували сніг. Зараз сніг відтанув, утворилися порожнечі, а вода не любить порожнечі, ну і хлинула. Я боюся, що прорве всю греблю, і понесе». Я кажу: «А де ви були, товариш головний інженер, коли замість землі сніг в греблю клали?». Мовчить. [1]

Ще один цікавий момент з приводу мотивації самих “робітників” та рівня управління з ризиками:

Запитую: «Чому стоїте?» Відповідають: "Не підвезли матеріали". - «Чому не підвезли?» - "Не йдуть машини - бруд". - «Чому не везете на тракторах?» - "Не додумалися". Ну, що робитимеш! З глузду з'їхати можна! [2]

Активні будівельні роботи почались у 1948 році і завершились у 1952 році. В цю добу режим Сталіна був все ще кровожерливий і не пробачав помилки, але керівництво таких великих проектів все одно було невмотивованим, що призводило до масштабної халатності.

Більше того, у великих будівництвах комунізму, як правило, приймали участь в’язні ГУЛАГ. На яких «демонстрував» свій рівень «менеджменту» міністр Сєров, відображаючи совєтскій стиль управління людськими ресурсами:

Я говорю: «(…) Сідайте та пишіть наказ про переведення з/к на цілодобову роботу». Адже зеків 67 тисяч людей. Можна гори перекопати. За цей час обладнати будмайданчики нічним освітленням. На кожен об'єкт виділити відповідального офіцера-інженера головного управління. За стан будівництва він відповідає головою.
[3]
Примітка: Покращення\погіршення умов за часів “менеджменту” Сєрова вельми специфічна тема.

Тобто у будь-якій складній ситуації просто експлуатуй людей на повну. Ця стратегія не принесла успіху ані СССР, ані сумнозвісному Волгодон каналу, якому швидко знадобилась друга гілка для збільшення пропускної здатності (не добудована). Загалом, з каналами СССР не щастило, бо той самий Біломор канал мав схожу проблему, в результаті чого довелося збільшити судохідну глибину.

Висновок. Будь-який недемократичний режим має проблеми зі зворотнім зв’язком, відповідно росте і квітне царство неефективності та саботажу. Цим грішив, як режим Сталіна, так і його наступники, в результаті чого у закритому звіті Держплан у 1967 році констатував ледве не поразку у перегонах зі США.
До слова, саме про це цікаве закрите дослідження Держплану я й готую новий сценарій до відео на youtube каналі Останній Капіталіст.

Література:
1.2.3. И.А. Серов. Записки из чемодана.
5.0K views10:04
Відкрити / Коментувати
2022-11-28 10:33:16 Дені Родрік. Мейнстрім змінюється? “Left-wing” та “right-wing”.

У цьому пості хочу поділитися публікацією/роздумами гарвардського професора Дені Родріка, з приводу змін у мейнстрімі економічної науки, та згадати, що умовно там є право й ліво.

Зазначу, що основним методом дослідження в мейнстрімі є емпіричний метод, як у свій час і заповідав Мілтон Фрідман: «теоретична робота повинна поєднуватись з емпіричною». Себто, якщо економісти досліджують ту чи іншу проблему, вони збирають дані про неї або проводять експеремент, аналізують результати дослідження шукаючи ті чи інші «закономірності».

Проте, в мейнстрімі є свої “left-wing” та “right-wing”. З відомих імен: Дені Родрік, Пол Кругман та ін. З правої сторони: Грегорі Менк’ю та ін. Для прикладу правого крила, я згадував пост Джефрі Френкеля, в якому він аргументовано пропонував через дерегулювання вирішити частину логістичних проблем США.

Для більшого занурення у «протистояння» права та ліва можна згадати про нерівність, яка є широко обговорюваною темою останніх років. Тобто, праві економісти не будуть шукати ідеї вирішення проблем нерівності через підвищення податків (екстрім рівня) та більшого перерозподілу нац доходу через бюджетні трансферти. Ліві в той же час, як, наприклад, Пол Кругман, будуть підтримувати такі ідеї, апелюючи як до сучасних досліджень, так і до досвіду США у 50-70х роках. Менкью в той же час у своєму блозі буде згадувати інші актуальні дослідження, які розвінчують міф стосовно того, що США менше перерозподіляє нац доходу, ніж Європа. До слова, досить цікава робота опублікована в авторитетному American Economic Journal, яка має такі висновки: «Після врахування непрямих податків і трансферів, США перерозподіляють більшу частку національного доходу серед груп з низьким доходом, ніж будь-яка європейська країна».

Тобто, праві та ліві в мейнстрімі дискутують з приводу тих чи інших політик. Це, в свою чергу, не означає, що одна, навіть дуже якісна, публікація може запровадити свої рецепти у всьому світі. Для прикладу, є визнана робота лівого економіста Пікетті «Капітал у ХХІ столітті», яка висвітлила проблеми нерівності доходів в суспільствах. Однак, ідеї Пікетті щодо оподатковування не доходів, а капіталу, погано сприйняв мейнстрім. Бо й справа і зліва пам’ятають про «Критику Лукаса», яка прямо вказує, що просто «покрутивши» один параметр (податки), не можна вирішити проблему – хіба створити нову.

Як зміниться мейнстрім? На думку Родріка, «неолібералізм» поступово поступається «продуктивізму». Ключова відмінність від умовно діючої парадигми «неолібералізму» в тому, що нова «течія» менше спирається на ринкові механізми. Зокрема, свобода руху капіталу, більше ринкових свобод, оптимальні бюджетні витрати і т.п. Тут, до слова, дуже цікаво прослідковуються публікації МВФ, зокрема нещодавно вони в своєму блозі зазначили, що обмеження руху капіталу за певних умов може бути ефективним методом. Таким чином, ми бачимо, що пост Родріка не позбавлений сенсу, і в мейнстрімі справді з’являється перші дзвіночки змін.

Продуктивізм як концепція робить ставку не на глобалізацію, а на розвиток місцевих ринків, на створення кращих робочих місць та з підозрою споглядає на силу великих корпорацій. За думкою Родріка, саме ця концепція дає більше важелів як громадянському суспільству, так і державі. Тобто, перед нами парадигма, яка з одного боку віддалена від ліва та права, бо тут немає ні «чистих» концепцій соціальної держави, ні опори тільки на ринкові механізми.

Зазначу, що сам Родрік нещодавно публікував роботу з концепцією щодо стимулів для створення «хороших» робочих місць у секторі послуг, зокрема догляду за похилими людьми. Його пропозиції якраз й можна віднести до «продуктивізму», бо вона націлена на створення «якісних» робочих місць, стимулів для бізнесу та державної участі.

Проте ідея, що парадигма в мейнстрімі змінюється, хоч й цікава, бо справді такі тенденції прослідковуються. Проте, можливо ми просто спостерігаємо, як мейнстрім реагує на виклики часу, а не свідому зміну парадигми. Нагадаю, що після Кейнса прийшов Фрідман, Лукас, бо виклики змінились.
418 viewsedited  07:33
Відкрити / Коментувати
2022-11-21 13:40:24 ВПК СРСР: випереджав або конкурував на рівні зі США?

Доволі довго я сам був схильним вважати, що ВПК СРСР дійсно був на щось здатний. Причина проста - історія Корольова та чисельні західні публікації про видатних вчених, особливо з українських земель. На додачу, ВПК дійсно був забезпечений високим людським капіталом, значними ресурсами та фінансуванням. Економічний історик Роберт Ален у своїй книзі писав:

Як в металургії, так і в машинобудуванні основною причиною невдач був низький рівень інновацій в цивільному секторі, а також боротьба за кращі кадри та кращі виробничі ресурси з боку військово-промислового сектора [1].

Тобто частково жахливі товари народного вжитку СРСР можна було пояснити тим, що всі мізки працювали на ВПК. Втім, як зазначає інший історик економіки, вже радянсько-російський Ханін, за американським даними перегони були далеко не на користь червоної імперії:

До кінця періоду тут виросло відставання. Космонавти США першими висадилися на Місяці, незважаючи на величезні зусилля СРСР випередити їх. Війна в Лівані 1982 року виявила слабкості радянської авіаційної техніки. За американськими даними, з двадцяти найважливіших перспективних оборонних технологій СРСР лише по одній випереджав США, у трьох – був співставний, у дев'яти – відставав, у семи – відставав безнадійно [2].

При цьому саме відставання, яке стало куди більш очевидним у 80-ті роки, про що говорять чисельні публікації того ж ЦРУ (про мікроелектроніку і тп.), почалось вже у 60-х роках. Про це, зокрема, зазначає А. Федосеєв, на якого посилається, власне, Ханін:

Про це дуже переконливо на прикладі насамперед військової електроніки писав великий фахівець у цій галузі А. Федосєєв, який добре знав процес наукових досліджень. За його спостереженнями, що стосуються 60-х років, більша частина розробок військової техніки укладалася в наступну схему:
1) сьогодні з'являються відомості чи зразок нової техніки з-за кордону;
2) два-три роки військові та партійні організації усвідомлюють значення цього факту;
3) рік-два займає «організація» урядового рішення та «втикання» розробки до відповідного інституту або конструкторське бюро (КБ);
4) рік-два – технологія;
5) два-три роки - пуск у виробництво;
6) рік-два - використання озброєння.
Звісно, на момент прийняття на озброєння виріб безнадійно застаріває, і все починається з початку. На підтвердження А.Федосєєв наводить численні приклади запозичень в галузі військової електроніки
[3].

Варто відзначити, що на копіювання технології теж потрібно мати виробничі потужності та кадри, але все пояснювати так, то можна проникнути розумінням і до тих, хто вправно підробляє паперові гроші. То чому ж вчені СССР перетворились на копіпастерів? Все доволі просто: стимули були викривлені, ініціатива радше отримала б проблеми, а не винагороду. Знищення капіталістичних принципів вбило будь-які шанси СРСР на конкурентоздатність в індустрії, на яку працювали десятки мільйонів людей. Історія радянських кібернетиків чи винахідників, про яких писав Лоуренс Грехем у своїй книзі «Lonely Ideas: Can Russia Compete?», це лише мала частка того жаху, який несе за собою "рускій мір".

Висновок. Я можу лише вкотре зазначити, що авторитарні чи тоталітарні режими не є ефективними, як на них не дивись. Вони дійсно здатні зробити певний стрибок, але рано чи пізно через свою природу сповільнюються, а невдовзі - стагнують. Є простий емпіричний факт: не існує розвинених економік, де немає інклюзивних економічних та політичних інститутів (нафтові монархії - зовсім інша тема). Навіть СРСР, який поставив все на оборону, "в суху" програв США. Тому бережіть демократію та економічні свободи.

Література:
1. Роберт. С. Ален. От фермы к фабрике. С. 277
2. Ханин. Экономическая история России в новейшее время. Т1. С. 499
3. Ханин. Экономическая история России в новейшее время. Т1. С. 225
4.4K views10:40
Відкрити / Коментувати
2022-11-17 21:02:42 Рей Даліо. КНР майбутній гегемон?

На каналі Money&Macro економіст Joeri Schasfoort розібрав книгу Рея Даліо, в якій автор пророчить крах США та успіх КНР, виходячи з власної моделі. Цей приклад, на мій погляд, ідеально показує, що стоїть за сміливими заголовками на кшталт «КНР - майбутня супердержава». На додачу, це зайвий раз нагадує нам, чому такі книги та «дослідження» публікуються видавництвами, а не академічними журналами (як-то The Review of Economics and Statistics та ін.).

Хто такий Рей Даліо? Успішний фінансист, що заснував фонд Bridgewater, під управлінням якого активів на 140 млрд дол. Ще у 2007 році він опублікував книгу, в якій у власній манері описав, як працює фінансова система. Далі Даліо приміряв на себе образ Кассандри і взявся будувати на основі історичних даних власну «модель», які, буцімто, передбачає падіння США та злет КНР.

Тема протистояння «наддержав» колись захоплювала й видатних економістів як Пол Самуельсон. Щоправда, його прогнози, що СССР пережене США до кінця ХХ століття, були провальними. Головна причина полягаэ в тому, що він будував їх на викривлених даних про “могутність” совка. Головна фішка комуністичних режимів - це малювати чи роздувати статистику. Не дивно, що через стрибок КНР та значні темпи його зростання з’являються прогнози щодо остаточних результатів її перегонів зі США.

Я не аналізуватиму всі публікації Даліо, а лише зверну увагу на його допис на Financial Times за 2020 рік. Там буквально з перших абзаців стає очевидною його прокитайська риторика. При цьому він будує картину світу на специфічних даних на кшталт, що економіка КНР співставна з економікою США. Проблема цього твердження полягає в даних, бо ніякої свободи збору статистики в КНР немає. Себто про реальний стан справ в їхній економіці говорити вкрай складно. До слова, автор Money&Macro навіть випускав на цю тему відео, де поставив під сумнів розмір ВВП КНР.

На додачу, Даліо зазначає про привабливість інвестицій в КНР. Попри те, що мова йде про цінні папери, важко не згадати того, що показує статистика (дані опубліковані Bloomberg) - іноземні інвестиції в КНР давно не зростають, якщо прибрати зі статистики КНР шуми на кшталт Гонконгу. Причому причиною такого «бойкоту» іноземних інвесторів є не відсутність «стратегічного мислення» Даліо, а доведений емпірично «Парадокса Лукаса». Який говорить про те, що якість інститутів та особливо захист приватної власності є ключовим параметром для руху капіталу.

Що не так з аналізом Даліо перегонів США та КНР. Автор Money&Macro підмітив, що, попри цікавість роботи з точки зору масштабу, Даліо при аналізі застосовує до США певний набір критеріїв, які ігнорує, порівнюючи з КНР. Як приклад, параметр боргу: Даліо ігнорує той факт, що борг КНР вищий за США та акцентує увагу виключно на ньому (про кредитний рейтинг, ставки та ризики згадок немає). Цікаво змінять картину й побоювання економістів щодо розміру ВВП КНР, який може бути значно нижчим за офіційні дані. Money&Macro наводить цікаві розрахунки, що загальний борг (державний, корпоративний та домогосподарств) може сягати 650%+ до ВВП, в той самий час у США - лише 300% (умовно не так важливий розмір боргу, як ціна його обслуговування). Аналогічна проблема і з даними про нерівність та внутрішньополітичну ситуацію у США та КНР. Буцімто у США намічається внутрішній конфлікт через приріст кількості протестів та розкол еліт. Але як цей показник заміряти в умовах авторитарного режиму КНР, який хронічно має проблему зі зворотним зв'язком? Простими словами, аналіз Даліо дуже специфічний…

Висновок. Сміливі заголовки, які йдуть проти економічного мейнстриму, здебільшого не підкріплені нічим, окрім спроб подати дані у вигідному для себе світлі. На додачу, помилково сприймати мейнстрим в економіці за ідеологію. Мейнстрим так чи інакше має свої праве та ліве крило на кшталт Менк'ю, Тейлора з одного боку та Кругмана чи Родріка з іншого. В той же час такі теорії, які ми бачимо від Даліо та інших, які умовно йому «протистоять» є специфічними та обмеженими.
1.5K viewsedited  18:02
Відкрити / Коментувати
2022-11-14 10:29:06 Чому Московська імперія мала низьку продуктивність праці в аграрці? Перший сценарій для відео.

Нещодавно я написав сценарій для відео ініціативи Останній Капіталіст. Тому, рекомендую ознайомитись з ним за цим посиланням. Це, напевно, вперше, коли я робив щось подібне.

Ідея відео полягала в тому, аби розповісти в якому стані знаходилось селянство, яке зіграло вирішальну роль у становленні більшовизму. Тому, значну частину часу приділено увазі до так званого «аграрного питання». Яке також зачіпляло цікаву тему, а саме – низьку продуктивність праці; в аграрці імперії, за доступними даними, врожай на один гектар сягав всього 0.69 тон, на Заході – був у рази вищий.

Раціонально зауважити, що земельні наділи на одного селянина з часом зменшувались (частково в силу демографічного буму). Відповідно, селяни здебільшого вирощували стільки продукту, скільки було потрібно для підтримки їхньої життєдіяльності. Проте, це далеко не всі проблеми. Цікаво, але цю тезу критикує Пол Хлебніков у своїй докторській дисертації, яку він захистив у Лондонській школі економіки:

Земельний голод - поняття відносне: 30 акрів, можливо, було недостатньо для російського фермера з його марнотратними методами, але цього було достатньо, щоб привести датського молочного фермера до процвітання. Іншими словами, чим складніша система землеробства і чим інтенсивніша технологія виробництва, тим менший оптимальний розмір ферми. Таким чином, російський селянин-землероб міг так само легко задовольнити свій земельний голод за рахунок поліпшення виробництва, як і за рахунок розширення свого землеволодіння.
Цікаво: Пола Хлебнікова вбили в Москві у 2004 році, мав родовід від декабриста і – символічно – був знищений російською системою, як і його предок.


Проте, чому селянин в імперії був настільки відсталим в порівнянні з західним фермером? У відео є цікава згадка про дані перепису населення за 1897 рік, там у графі «Распределение населения по полу, возрасту и грамотности» ми можемо дізнатись, що лише 20% громадян були грамотними. Себто, при такому низькому рівні освіти навряд чи варто очікувати, що фермери будуть застосовувати передові технології. Тут важко не згадати мій пост, де я розповідав Вам про причини впровадження обов’язкової шкільної освіти в Британії. Це до певної міри дає розуміння різницю підходів держав, де є інклюзивні інститути (Британія) та екстрактивні (Московія).
Примітка: Тут одразу можуть з’явитись захисники СССР і навести його як приклад. Але я можу лише порадити почитати книгу історика Лорена Грэхэма «Lonely Ideas: Can Russia Compete?». На додачу, сам час змінився, і виклики для імперій зла – теж.

Окрім освіти, варто ще згадати й викупні платежі за панську землю, які були скасовані лише після революції 1905-1907 років, що викачувало фінансові ресурси з селянства. Про це також більш детально згадано у відео. Проте, головним негативним фактором можна назвати общину, яка володіла 80% земель на початку ХХ століття. Суть общини була в тому, що земля була в колективній власності, і перерозподілялася відповідно до демографічної ситуації в сім’ях общини. В результаті чого, стимулів вкладатись в отриману землю було досить мало, а ресурсів на якісь нові технології також не було. Царський уряд, особливо в добу Александра ІІІ, усіляко сприяв укріпленню общини, нівелюючи шанси селянства покращити своє становище.

Економіст Андрій Маркевич у своїй емпіричній роботі зазначав: «Наші результати показують, що обмежування права на землю, що накладавалися общиною, обмежували виробничі функції сільських домогосподарств загалом. Ми припускаємо, що інститут общини не забезпечував достатньої гнучкості, що дозволяло фермерам координувати зміни у своїх виробничих планах, як тільки інтенсивніші, механізованіші чи альтернативніші методи виробництва ставали прибутковими»

Висновок. Екстрактивні інститути Московії підтримували застарілі форми соціального об’єднання (община), ігнорували потребу освітньої реформи та обтяжували селянство важкими поборами (викупні платежі), як наслідок все це призводило до низької продуктивності праці та бідності селянства.
13.9K viewsedited  07:29
Відкрити / Коментувати
2022-11-09 11:51:36 Казковість Львова. «Зайти до пана Едзьо». [1/2]

Хочу розповісти цікаву історію про львівський вираз: «Зайти до пана Едзьо». Знаючи його, Ви можете додати краси в повсякденне мовлення. Цей вислів відомий багатьом львів’янам, але чом би не поширити його за межі славного міста Короля Данила.

Неможливо ділитись історіями міста Лева, не сказавши кілька слів про нього. У кожного львів'янина чи гостя міста є свої вподобані місця, тому я розповім лише про своє. Воно не містичне, як печера з легенди про лева на Високому замку, і не настільки вишукане, як Львівська національна опера, а досить близька та знайома всім Площа Ринок. Владарка безлічі казкових історій та звісно бездоганної європейської архітектури, яка завжди тоне у гаморі перехожих, мелодіях вуличних музикантів та ароматах безлічі кав’ярень.

Маленькі гості площі вперше потрапляють на її простори, тримаючись за руку матері. Для них всі довкола виглядають велетнями, а давні кам’яниці, що затуляють сонце, й зовсім схожі на справжніх титанів. Безперервно озираючись довкола, вони не дивляться під ноги, змушуючи батьків з посмішкою брати їх собі на руки.
Глянувши в інший бік, можна почути дзвінкий дитячий сміх та побачити справжні перегони малечі з ризиком врізатись у перехожих. Пройде ще трохи часу, вони подорослішають і завітають сюди на своє перше побачення. Львівські кав’ярні стають місцями перших зустрічей, з яких починається довгий шлях кохання чи палкої пристрасті.

Проте, найкрасивішими, на мій погляд, з усіх сцен, що можна побачити на Площі Ринок, є миті з’яви старших людей. Трамвай зупиняється, з нього першим виходить дідо з охайно підстриженою сивою бородою та шляхетним для його постави капелюхом. Він притягує руку і, мов джентльмен з історій Джейн Остін, виказує повагу своїй літній пані. Подібні картини рідкісні, але такі змістовні та цінні. Вони нагадують нам, що навіть коли час минає, ми повинні бути уважними до тих, хто з нами поруч.

Світло відіграє важливу роль в нашому житті, даючи змогу не загубити один одного у пітьмі. Тож аби закохані не губилися в темряві, на Площі ринок сто років тому встановили перше в Україні газове освітлення. На мій погляд, цей період історії міста оповитий казковістю та дивовижною атмосферою. Тільки уявіть: вечоріє, все навколо от-от затягне темрява. Однак, на площі з’являється вуйко з драбиною та довгою палицею. Він обережно ставить драбину до ліхтаря і помахом своєї чарівної палички змушує його спалахнути, даруючи перехожим бажане світло.

Сині вогники в ліхтариках точно заволікали своєю містичністю. Десь роздмухуючи уяву, а десь запалюючи почуття, коли під одним з них діва чи хлопець чекали на своїх коханих. Хоч зараз ці ліхтарі електричні, але під ним, як і сто років тому можна зустріти силуети, які дивлячись у смартфон, вишукують в темних постатях тих, заради кого вони прийшли.

Вся ця краса показує, що недарма Львів володіє особливим магнетизмом, змушуючи українців з усіх куточків держави вертатись до нього знову й знов.
1.3K views08:51
Відкрити / Коментувати
2022-11-08 18:26:17 Рональд Коуз. Інфраструктуру будує лише держава?

Одразу хочу зазначати, що стаття Нобелівського лауреата з економіки Роберта Коуза «The Lighthouse in Economics», або «Маяк в економічній теорії», (1974) не має на меті запевнити, що з сучасного підручника з економіки можна викреслити розділ «public goods».

Маяк в економічній теорії. Нагадаю, що маяк виконує функцію навігаційну для кораблів, які проходять поруч. У своїй роботі Коуз наочно описав, як працює британська маякова система. Вважалось, що маяку проблематично отримати плату за свою послугу з суден, які проходять повз. Відповідно, маяк став непоганим прикладом для пояснення присутності держави в економіці. Зокрема, автор «Економікс» Самуельсон зазначав: «Уряд виробляє деякі незамінні суспільні блага, без яких спільне життя було б неможливим і виробництво яких через їхню природу не можна передати приватним підприємствам». Сам Пол Самуельсон так полюбив приклад з маяком, що не раз на нього посилався як на чудову демонстрацію тези про суспільні блага:

У прикладі з маяком слід виділити одну обставину: той факт, що власник маяка не може отримати у формі купівельної ціни плату за користування з тих, кому маяк допомагає, напевно змушує віднести цю послугу до розряду суспільних чи соціальних благ. Але навіть якби власник маяка зміг, скажімо, за допомогою розпізнавального радара, вимагати сплати з кожного судна, що пропливає повз, зовсім не обов'язково це зробило б оптимальним із соціальної точки зору надання цієї послуги на зразок звичайного приватного блага за індивідуальною ціною, що встановлюється на ринку.

Втім, чи справді маяки були збудовані державою? Коуз критикує Самуельсона та інших, оскільки вони розглядають систему маяків лише з однією передумовою - мовляв, вони можуть бути підтримані лише державою, бо приватні фірми не змогли б отримати за них прибутку. Попри те, сам Коуз зазначає, що прибутком могло б бути мито, яке сплачували б кораблі на користь маяків. На додачу, він підкреслює, що всі роздуми про маяк не мають достатньої емпіричної основи. Зокрема, ані Самуельсон, ні інші не були знайомі з британською маяковою системою.

Британська маякова система використовує окреме мито, яке сплачують кораблі для наповнення спеціального фонду, який фінансує маяки. Втім, найцікавішим моментом є саме історія трансформації системи маяків. Зокрема, Коуз наводить історію появи корпорації Trinity House, що виникла ще в далекому XVI столітті, як приватна ініціатива та згодом отримала від корони майже монопольне право управління навігаційними спорудами. Економіст пропонує до розгляду цікавий факт - корпорація не завжди реагувала на запити ринку. В результаті цього ринок сам організовувався і виникали гравці, готові заповнити потребу морських гільдій в навігації. Коуз наводить цитату історика:

«Зважаючи на те, що головним мотивом будівельників маяків була особиста вигода, варто визнати, що справу вони, принаймні, робили». Щоб уникнути зіткнень із Trinity House, приватні особи видобували монарший патент на будівництво маяка та збір мита з кораблів, які могли отримувати вигоду від його існування. Для цього подавали прохання від судновласників і моряків, в якому ті заявляли про велику свою потребу в цьому маяку і про готовність платити мито.


Згодом Trinity House викупила всі приватні маяки, але це вже зовсім інша та досить цікава історія описана Коузом.

Висновок. Загалом робота Коуза цікаво структурно описує механізми утримування маяків та як між собою взаємодіяли економічні агенти. Та водночас зазначає, чому більш ринкова організація роботи системи маяків ефективніша. Звісно, я не передав всю роботу Коуза, а лише виокремив той факт, що ринкова система вражає своєю здатністю реагувати на потреби споживачів, задовольняючи їх. З усім тим, не варто впадати в крайнощі, що держава в економіці - завжди зло. Це не так, як мінімум тому, що, ми знаємо, як зводились “азійські тигри”.
569 viewsedited  15:26
Відкрити / Коментувати
2022-11-06 11:53:24 Путінська агресія чи російська агресія? «Невинний» російський народ. Навальнята.

Інформаційна гігієна, на превеликий жаль, вельми незнайоме для деяких наших громадян та політиків поняття.

Для прикладу, поглянемо на канали Навальний (цікаве відео підмітив Капіталіст) та Популярная політіка. Їхні автори систематично перекладають відповідальність за агресію Росії одноосібно на Путіна та «його еліти». Основним їхнім інструментарієм є такі формулювання: «путінська війна», «путінська армія», «путінські еліти» тощо. Звісно, вони не роблять цього відкрито, а для різноманіття вживають ще й «російська агресія» чи інші словосполучення, але паралельно з цим публікують відео «про соціологію», яка розповідає, що з росіянами «не все так однозначно» і вони можуть бути проти війни.

Відео з «соціологом» було записане ще навесні, але на цих каналах можна почути й старі аргументи. Наприклад, показник відмов участі в опитуваннях про війну високий, а значить реальних цифр ми не знаємо.

Втім, можно зайти на сайт Левада-центру і поглянути на результати опитування з приводу вторгнення РФ у Грузію. Наводжу посилання на дані за 2008-2009 рік, там від 70% до 57% опитаних виступають за війну (підтримують уряд РФ = підтримують війну). І тут не вийде сказати, що у 2008 Путін контролював усе - так, він намагався, але опитування Левади тоді ще були незалежними. Тобто у більш «демократичні» часи росіяни підтримували війну. І тут раптом у 2022, після десятиліття культу «побєдобесія», вони раптом війни перехотіли.

На додачу, російське суспільство за невеликим виключенням, що зосереджене у великих містах, жадає імперськості, святкуючи 9 травня (День окупації Східної та центральної Європи). При цьому вони ігнорують той факт, що СРСР просто окупував інші держави та демонтував там демократичні інститути. Нагадаю, що в Польщі та ін. вибори були сфальсифіковані на користь сил совєтів. Ба більше, росіяни умисно ігнорують факти масових злочинів червоноармійців проти цивільного населення - «Діди гвалтівники».
Примітка: Те саме стосується й війни у Чечні 2000 р, де розстріли та злочини проти мирного населення мали масовий характер.

Навіщо війну пов’язують тільки з Путіним? Все досить просто - аби вивести з-під удару російський народ. Аби українці забули, що приніс із собою «братський народ» на наші землі: лінгвоцид, бідність, екстрактивні інститути та голодомори. Більше того - те, що ми говоримо українською мовою, а хтось в Україні говорить московською є наслідком політики винищення українців як етносу. Хитро використавши момент урбанізації, було створено стимули для розвитку та закріплення російської мови, тим самим імперія зуміла посіяти розбрат серед нас. Пізніше, навіть в добу незалежності, завдяки «малоросам» росіяни завалювали наші землі своїм контентом з метою запевнити українців, що москальська мова привабливіша.

З усім тим, багато хто з наших співгромадян ігнорує ці факти і розповідає про «хорошіх рускіх». Звісно, сказати, що всі до одного - зло, ми не можемо, бо ми знаємо того ж Сергія Гурієва (ЄБРР). Втім, як я вже не раз казав, окремі «герої» не роблять російське суспільство. Більше того, відкрийте електоральні вподобання росіян, поцікавтеся програмами партій та риторикою їхніх лідерів у 2003 році тощо. Вони не мають ніякого відношення до демократичних цінностей і тим паче не просувають інклюзивні інститути, а радше їх відкидають. А це, нагадаю, найрейтинговіші за всю добу нової історії Московії партії. Тому, навіть якщо формально Ви знаєте «хорошого руского», це ніяким чином не означає, що російське не є ворожим до українського.

Висновок. Мене дивує комунікація наших політиків з московитами, ще й московською мовою. Якщо на початку війни це можна було пояснити спробою спровокувати протести в РФ, що в принципі смішно, то зараз це виглядає вже дико. Про що говорити з народом, який всю свою історію намагається нас знищити? І взагалі, хто сказав, що існування Росії в будь-якій формі відповідає інтересам української нації? От і я не знаю. Московія завжди буде Московією. Не вірите? Погортайте її історію.
12.5K viewsedited  08:53
Відкрити / Коментувати
2022-11-01 13:03:56 Один клімат, один народ, різний рівень життя. Аджемоглу та Робінсон.

Дослідження Аджемоглу та Робінсона завжди починаються з цікавих історій, які змушують читача замислитись над головною ідеєю авторів. В першій своїй книзі вони одразу кидають виклик всім теоріям, які повинні були б відповісти на питання "чому одні країни багаті, а інші - бідні?". До слова, я вже публікував пост про дослідження економіста Дені Родріка. У цій роботі він та колеги вивчали роль впливу географії/клімату, інститутів та ролі міжнародних торгівельних шляхів, аби зясувати, в чому полягає ключ до успіху одних країн та провалів інших. Зрештою вони дійшли висновку, що інститути краще пояснюють міжкраїнові відмінності, в той час як клімат міг лише позитивно або негативно впливати на якість інститутів.

На початку другої книги, "Вузький коридор", Аджемоглу та Робінсон розповідають про реформи Солона в Афінах, наводячи не просто на думки про роль громадянського суспільства в державі, але й про його важливість для підтримки інклюзивних інститутів (себто демократичних/відкритих). Простими словами, якщо Ви раптом ще не ознайомилися з їхніми роботами, це варто зробити. Також я б радив їхні книги тим, хто тільки починає цікавитися економікою. В цьому пості я спробую ще раз зацікавити Вас головною працею відомих економістів «Чому нації занепадають?».

Книга починається з історії про місто, розділене парканом. З одного його боку знаходиться місто Ноґалес штату Арізона (США), а з іншого - Ноґалес округу Сонора (Мексика). Втім, як правильно зауважують автори:

«Вони не мають різниці ні в географії, ані в кліматі чи хворобах, що притаманні цьому регіону, оскільки мікроби не мають жодних обмежень при перетині кордону між Мексикою та США. (...) населення Ноґалеса в штаті Аризона — нащадки мігрантів з Європи, а південні жителі — ацтеків? Утім це не так. Походження людей по обидва боки кордону цілком однакове.»

Попри всі схожості, мешканці живуть буквально у різних світах. Жителі американського Ноґалеса мають кращу освіту, медицину та вищі доходи. У мешканців мексиканського Ноґалеса все навпаки. В чому ж може полягати причина таких відмінностей?

Ноґалес не є першим таким прикладом, коли одна культура поділяє різні цінності. У чорновій версії роботи про роль культури Аджемоглу та Робінсон наводили приклад народу Ібго (Нігерія), де на початку ХХ століття існувало чотири різних типи політичних інститутів: від монархії до форм демократії. Тобто одна культура здатна створювати декілька культурних конфігурацій. Тому вважати географію чи культуру за вирішальні чинники не варто - лише враховувати як один із факторів. Тут доцільно згадати, що куди цінніший сам шлях суспільства. Саме тому Дуглас Норт ввів таке поняття як “path dependence”, або залежність від пройденого шляху. Одна частина міста Ноґалес пройшла свій шлях у складі США, а інша - Мексики, тим самим сформувавши зовсім інше інституційне середовище. До слова, коли ми говоримо про токсичний російський спадок та необхідність його повного демонтажу в Україні, ми також повинні зважати, що він став першопричиною низької якості наших інститутів.

Приклад самого Ноґалеса зачіпає й ширшу тему, а саме - чому у Північної Америки вийшло, а у Південної - ні. Місто ідеально відображає контраст безпосередньо двох Америк. Зокрема, в мексиканський частині немає доступу до суспільних благ на кшталт якісної освіти та медицини. Політичні права, а саме демократичний режим, який встановився у 2000 році, все ще слабкий та нерозвинений, що веде до низького рівня управління та численних проблем з корупцією, які сильно тиснуть на економіку. Водночас економічні свободи також обмежені - бізнесом займатися небезпечно, правоохоронна система слабка, а кількість бюрократичних процедур зашкалює. Все це в сукупності робить міста такими різними.

Висновок. Якщо подивитись на Україну в світлі робіт інституціоналістів, я б зазначив, що наш успіх залежить, в першу чергу, від її активних громадян, які й цікавляться питанням: «Чому у одних країн вийшло, а в інших - ні?» і найголовніше - «Що потрібно зробити?».
9.7K viewsedited  10:03
Відкрити / Коментувати