Приходить.
Не завжди вчасно, влучно, доцільно.
Але приходить.
Розтягується як терпіння, або стискається дуже щільно.
Випалює пшеницю, людей і людські серця.
Спочатку посилає на землю, а потім на небеса.
Спочатку дарує вічність, здається, що безліч вічностей.
Та згодим розумієш, це все брудна фікція, набір дешевих алегоричностей.
Набір чітко спланованих випадковостей,
У яких ми шукаєм власних героїв повісті.
У деяких повістях стаємо тими самими героями.
Безіменними, занедбаними, схованими за історичними конвоями.
Так відбувається з нами, так відбувалось із ними.
Так буде відбуватись із усіма,
Хто називатиметься живими.
