Олексій Білошицький, перший заступник начальника Департаменту патрульної поліції:
«Не винось сміття з будинку» − чуємо чи не щодня в українських родинах. А ще кажуть: «Чужа родина – темний ліс, самі розберуться». Більшість українців все ще вважають, що сімейні справи необхідно вирішувати за зачиненими дверима, без допомоги правоохоронних органів, соціальних служб та інших спеціалістів.
Але, від такої позиції страждають не тільки ті, хто її сповідує... Її невільними учасниками і постраждалими є діти.
Коли батьки щодня сваряться, кричать, б'ють посуд або один одного, що відбувається за таких умов з дитиною? У ситуації домашнього насильства вона – заручник.
Дітей визнають «постраждалими» не тільки тоді, коли вони зазнають домашнього насильства, а й коли стають його свідками (очевидцями). Це обов’язково матиме негативні наслідки:
страх. Діти постійно відчуватимуть страх, що матиме такі прояви: занурення в себе та пасивність до насильницької поведінки;
