Уроки історії, або ще раз про здоровий глузд і толерантність | 🇺🇦 Красноградська ОТГ 🇺🇦

Уроки історії,
або ще раз про здоровий глузд і толерантність

115 років тому, в травні, в місті Красноград Харківської області народився Леонід Первомайський, письменник, який, разом з іншими своїми земляками - творцями українського слова 20 сторіччя – долучився до того, що Красноградщину почали називати унікальною колискою талановитих людей, які прославили свою землю далеко за її географічними межами.
Про це дуже цікаво й дотепно пише в своїй відомій книжці спогадів «Подорож до Червонограда» Іван Сенченко, також один з цієї плеяди митців. До неї належить і Олександр Копиленко, чиє ім’я носить навіть міський ліцей Червонограда.
Слід зазначити, що красноградці завжди пишалися своїми знаменитими земляками і робили все можливе, щоб пам’ять про них не загубилася з плином часу. Чого вартий хоча б міський краєзнавчий музей, де відтворено цілі робочі кабінети того ж таки Л. Первомайського і О. Копиленка.
Здавалося б, у сфері шанування власної культури все в порядку – є, чим пишатися, є, що увічнювати. Проблема постала несподівано і, як то кажуть, звідки не чекали.
Зараз, на тлі переосмислення нашої нещодавньої історії, особливо активні громадські діячі заходилися її банально переписувати, виключаючи цілі сторінки з власного літопису. Складовою цього процесу є й кампанія перейменування топонімів – вулиць, скверів, цілих селищ і міст, не кажучи вже про навчальні заклади й пам’ятники. Торкнулося це й Леоніда Первомайського. В чому ж завинив красноградський поет, публіцист, перекладач, культуртрегер, як його називали сучасники, перед нинішніми співвітчизниками?
Ні, він не писав доносів до НКВД і не штовхав у спину тих, хто й так був на порозі політичного й фізичного знищення. Навпаки, користуючися своїм неабияким впливом, особливо у повоєнні часи, він намагався допомогти репресованим, відвернути біду від їхніх сімей.
Він ніколи не відхрещувався від своєї «малої батьківщини», завжди пам'ятаючи, звідки походить:
Я хочу бути терпким, як яблуко,
зелене яблуко з твоїх садів,
Червоноградщино, де я блукав,
Це при дорогах я сидів.
Тече річка, два миє береги,
Два має береги— одним садам...
Краси твоєї ні за Америки,
Ні за Австралії я не віддам.

Зрозуміло, що він був сином своєї доби й поводився так, як поводилися тоді всі, хто не потрапив під нищівні жорна тодішньої влади. Він навіть отримав більше ласки від держави, ніж багато інших його колег.
Леонід Первомайський мав ордени, в тому числі й бойові, був лауреатом Сталінської премії другого ступеня, що відкривало, звичайно, великі можливості для подальшої реалізації. От за це його й таврують сьогоднішні борці за чистоту лав, мовляв, людина, що має ім’я Сталіна в анамнезі, не заслуговує на те, щоб увічнювали її пам’ять. Цікаво, що нікого при цьому не обходить якість його творчості, оцінка мистецького здобутку за гамбурзьким рахунком. Значення мають лише зовнішні атрибути.
Але ж такі самі нагороди у значно більшому обсязі мають і інші українські письменники. Скажімо, Олесь Гончар був лауреатом не однієї, а багатьох премій – двох сталінських, ленінської, державної часів СРСР, був Героєм соціалістичної праці (1978). І це нікого не непокоїть, він залишається флагманом української літератури радянської і пострадянської доби.
Чим же можна пояснити така позиція красноградців відношенню до Первомайського?
Офіційним аргументом висунуто саме його ім’я. Мовляв, у наші часи, коли ми відмовилися від геть усіх комуністичних свят, не слід зберігати вулицю Леоніда Первомайського. Може така позиція й була б правильною, якби не історичні факти. Первомай, або просто Перше травня, народилося в Америці, у Чикаго, ще 1886 року як свято праці, захисту прав трудящих. У 1918 році воно офіційно було затверджено Центральною Радою. Перше травня й досі залишається святковим днем не лише в нас, а й у Німеччині, Франції, Австрії, Італії, Іспанії й у десятках інших країн. Так що цей аргумент не спрацьовує. А от те, що Леонід Первомайський – це літературний псевдонім, а справжнє ім’я поета – Ілля Гуревич, змушує думати про зовсім інші аргументи.