Кінь - символ сонця і водночас потустороннього світу; циклічно | Освітня Криївка

Кінь - символ сонця і водночас потустороннього світу; циклічного розвитку світу; нестримних пристрастей та інстинктів; чоловічого начала; інтуїтивного пізнання; у слов'ян-язичників - символ смерті і воскресіння сонячного божества; багатства, могутності; степу, швидкості; волі; символ вірності, відданості.
У багатьох народів світу кінь вважався священною культовою твариною. Зокрема, у Стародавній Греції кінь був атрибутом бога пекла Аїда. Кельти, деякі стародавні слов'янські племена вірили, що душі померлих несуть у потусторонній світ саме коні. Ось чому у древніх захороніннях часто знаходять череп, упряж коня. В Авесті, Рігведі кінь персоніфікував сонце, яке називали "швидкокінним". У староіндійських, литовських міфах сказано, що кінь створений із Сонця.
В античному світі саме коні були помічниками богів та героїв, символізували могутність імператорів, бо кіннота часто вирішувала долю численних воєн. Історія свідчить, що римські імператори Юлій Цезар, Андріан спорудили навіть пам'ятники своїм коням. І сьогодні зображення коней є на гербах таких держав як Монголія, Венесуела, Мальта, Уругвай, Нігерія та ін.
А.Голан відзначав, що в Ірані образу коня приносили жертви, на його честь запалювали лампади, свічки, готували спеціальну їжу.
У палеоліті кінь символізував чоловічу стать.
Зображення крилатого коня зустрічається в міфології, мистецтві багатьох країн. У старогрецькій міфології крилатий кінь Пегас приносив Зевсові на Олімп грім і блискавку. Згодом Пегаса називають конем поетів. Ударом копита Пегас викликав виникнення джерела Гіпокрена. Хто вживав його воду - отримував поетичне натхнення. Отже, крилатий кінь - символ поезії, а вислів "Осідлати Пегаса" означає - "стати поетом".
Кінь - символ сонця і одночасно емблема пекла, потойбічного світу. У древніх слов'ян /Рибаков Б.А. Язычество древних славян. - М., 1982. - С. 287/ з конем пов'язували вмирання чи народження сонця. Археологічна знахідка оберіг-качка з головою коня свідчить про уявлення слов'ян, що сонце вдень їде на небесній колісниці, запряженій кіньми, а вночі перепливає підземними ріками за допомогою качок. З посиланням на багаточисельні літературні джерела А.Голан повідомляє, що в Ірані зображення коня сприймалось як сонячне божество Мітра.
У фольклорі часто постає образ крилатого коня, який наділений силою, надзвичайною прудкістю, кмітливістю та ін. Відмітна ознака чудо-коня - золотосяйна, вогнена грива, що вказує на зв'язок його із сонцем, божеством вогню /див. Сонце. Вогонь/.
В окремих язичницьких обрядах слов'ян кінь пов'язувався також із водою. Митрополит Іларіон вказував, що "з давнього часу кінь, особливо вороний чи баский, став символом швидкості...". На всесвітньовідомих Мамаях /див. Мамай-козак/ кінь символізував волю. Безмежно любили коней запорозькі козаки, називаючи їх не інакше як "нерозлучними товаришами", "вірними братами".
Козак власне і був козаком, коли мав коня. У фольклорі козак звертається до коня як до побратима, просить "розбити тугу по темному лугу", винести з "тяжкої неволі". За словами Д.І.Яворницького, козак просить коня "розділити його радість у перемозі над ворогом, заповідає йому, вмираючи, передати з дикого степу вісточку дорогим товаришам і близьким родичам у славній Січі і далекій Україні..."
Усна народна творчість, література змальовують коня "вороненьким", "баским", "вітроногим". Напувати коня козака символізувало колись на Україні освідчення в коханні. Аналогічно трактувалися і такі дії як сідлання коня, розчісування йому гриви. Вирізьблені з дерева кінські голови /коньки/, підкови були надійним оберегом від злих духів.
Сватати дівчину їхали "кіньми в наряді":
Ой у саді, саді, саді-винограді
Стояв кінь вороний у наряді.
О. Потапенко, В. Куйбіда.