В університеті нам пояснили, що натхнення не існує. Що це вига | cimetière

В університеті нам пояснили, що натхнення не існує. Що це вигадка для тих, хто шукає виправдання для власної бездії. Що, люблячи свою справу, ти йдеш і робиш. Стиснувши зуби, через стогін кожної клітини тіла і без посмішки на обличчі. Що чекати натхнення склавши руки - прояв дилетантизму.

«Бачу ціль, не бачу перешкод». Рию, копаю, вкладаю, викладаю. Із себе та в себе. По-особливому приємно викладати, винирнувши з глибин.Тож під час вихідних мимоволі шукаю озера з атмосферою, де приходить заспокоєння. Де хочеться законсервувати час. Озеро, з глибин котрого можна зачерпнути собі ківшик і перетворити той ківш у море. Озеро від цього не стане меншим.
Схожий стан я почала називати натхненням.
Натхнення не зобов`язує творити шедеври. Малювати картину, писати вірш або музичну симфонію, самому крутитись у піруеті чи крутити буклі на голові в моделі. Натхнення може законсервуватись в тобі. Стати тобою. Щоб потім ти народив щось нове. Інше. Більше.

Сьогодні я відкрила для себе нове таке озеро. Серед старих будиночків Львова, на перетині площі Ринок та Соборної ховається вулиця Сербська. В одній з невисоких кам`яниць пахне шоколадом, кавою та спокоєм. Це - приміщення відомого на Україну та світ закладу «Львівська майстерня шоколаду». Відчинивши громіздкі, величаві двері, потрапляєш у царство запаху та смаку. Під ногами поскрипує дерево, а у вузьких коридорчиках складно протиснутись відвідувачам - їх багатенько. Але сміливо поринувши у темінь, незабаром підіймаюсь крученими сходами. Вдихаю запах ялинки - нею прикрашені руків`я. Вже затерті, але від цього не менш красиві. Вони пасують приміщенню.
Минаю другий та третій поверх, де царство шоколаду - він перевтілений у яку завгодно форму. Це і ложка, і кружка, і серце, і заєць, якому не жаль відкусити вухо. Там розташовані крамниці. Але відчуття - наче у музеї. Потенційні покупці насолоджуються усім: від прочитання складу смаколику до споглядання дизайну упаковок.
Простинувшись кріз натовп охочих придбати смачний сувенір, прямую вище й вище. Підійнявши голову, можна помітити небо. Нагорі - літня тераса. На зиму вона зачинена, але кав`ярня досі працює. Нам пощастило умоститись на диванчику з подушками різного ґатунку за невеликим столиком, покритим милою скатертиною. Як в бабусі. Опісля ковзанки запах шоколаду, тихі розмови відвідувачів та постукування срібними ложечками заколисувало.
Вирішили спробувати візитнку картку кав`ярні - топлений шоколад. 90 грам молочної, чорної та білої насолоди.
А за вікном… З висоти п`ятого поверху задні фасади старовинної частини Львова утворили унікальний ансамбль, який перегукувався у мене і з Києвом, і з Берліном, і з Парижем. Небо сіріло, мокріло і стукало дощем об міцні шибки кав`ярні, де панував спокій, тепло та солод.

В університеті нам пояснили, що натхнення не існує. Але існує бездія. Коли усе, що тобі під силу - це відчути. Відчути усіма доступними тобі органами чуття. Тоді все народиться. Навіть не потрібно буде стискати зуби.