На фото - дуже типовий
кар‘єрний шлях офісного працівника. Типовий і дуже страшний для мене. Ще зі студенства мені здавалося, що якщо я розслаблюся і просто стану хорошим середньостатистичним спеціалістом - я втрачу себе.
Зараз я із сумом відчуваю критичне зменшення активного спілкування із амбітними однолітками. Ця фаза, на жаль, лишилася в інститутських часах. Саме таке спілкування заряджало приймати нетипові рішення і дивувати роботодавців гнучкістю.
Єдине, чим я зараз рятую ситуацію - вже самостійно шукаю однодумців серед знайомих і колег. А ще активно промотую роботодавцю молодих КПІшників) І поки що успішно, КПІшники заполоняють Хенкель
