У рамках проєкту 'POETY. Діалог Поколінь' разом із Юрієм Андру | Хижа Лажневського

У рамках проєкту "POETY. Діалог Поколінь" разом із Юрієм Андруховичем та Богданом Тихолозом спробували розкрити Івана Франка як живу людину, уникаючи усім нам відомим кліше, що асоціюються з вигорілими портретами поетів у шкільних класах української літератури.

Так склалось, що Іван Франко — поет якого я найбільше поважаю серед українських класиків, тоді як Юрій Андрухович — це письменник, якого я найбільше поважаю серед "живих класиків". Ця дискусія — це прямо комбо із моїх вподобань. Тому на відео місцями помітно як я нервую, а думки подеколи плутались тривожним "йой, я зараз спілкуюсь з Андруховичем", але, як на мене, сама дискусія вийшла цікавою і більш ніж достойною.

Мабуть, найгірше що можна зробити з мистецтвом — це його стигматизувати. Коли ми читаємо вірш і бачимо не те як тряслись над аркушем руки автора, а мармурові очі пам'ятника, повз який проходимо щодня. Коли замість емпатії до образності відчуваємо примус до запам'ятовування строф, які тобі 14 річному навіть у спільний наратив не вписуються. Цей шкільний примус, що тхне нафталіновою радянщиною, завжди був мені огидний, оскільки це вбиває у мистецтві те, що робить його прекрасним — енергію життя.

І це чудово, що Соломія Чубай запустила проєкт POETY. Діалог Поколінь, який відчищає бронзові пам'ятники наших ВЕЛИКИХ від зеленого накипу. Дякую магічній і талановитій Соломії Чубай, прекрасній модераторці Лесі Берездецькій, нашому спонтанному кейтеринг-менеджеру Павлу Корязі, і усій команді проєкту за можливість доєднатись. Це було незабутньо і однозначно — хайлайт мого року.