2021-04-03 11:36:56
Історія України|| #персона
1918, 3 квітня – у
селі Ломівка біля нинішнього міста Дніпро народився
Олесь Гончар – письменник, літературний критик, громадський діяч, Лауреат
Сталінської премії (1948), перший лауреат
республіканської премії ім. Шевченка (1962), голова Спілки письменників України, академік НАН України. Герой України (2005, посмертно).
У 1927 році пішов до
Бреусівської семирічної школи. У 1933 року підлітком влаштувався кореспондентом районної газети, яка згодом направила його до харківського технікуму журналістики. Після закінчення працював учителем у селі Мануйлівка, згодом — в обласній молодіжній газеті «
Ленінська зміна». У 1938 році Олесь Гончар став студентом філологічного факультету Харківського університету. На першому курсі написав оповідання «
Черешні цвітуть», яке опублікували в журналі «Радянська література», а у 1941 році за оповідання «Орля» отримав свою першу премію.
Добровольцем, у складі студентського батальйону, пішов на фронт Другої світової війни у 1941 року. Потрапив у полон, звідки втік у 1943 році і повернувся захищати свою Батьківщину у складі Червоної Армії. Отримав два поранення, був нагороджений орденами «Слави» і «Червоної Зірки», трьома медалями «За відвагу», медаллю «За оборону Києва».
У грудні 1945-го демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в тодішньому Дніпропетровську, почав літературну роботу. Відновив навчання на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.
Перша книжка «
Альпи» із трилогії «
Прапороносці» вийшла в
1946 році у журналі «Вітчизна». Восени 1948 року світ побачила остання книга трилогії «Прапороносці» – «Злата Прага». На відміну від практично всіх текстів інших письменників-фронтовиків, з роману випливає, що Європа близька для українців-вояків. Вони знаходять спільну мову і з румунськими солдатами, які недавно були ворогами, а тепер стали союзниками, і з цивільним людом у Будапешті, і навіть з перестарілим угорським графом у його маєтку, і, ясна річ, із словацькими селянами та мешканцями чеських містечок.
Протягом
1949-1960 років у світ вийшла низка творів Олеся Гончара на воєнну тематику: «Земля гудe», «Партизанська іскра», «Людина і зброя». У цей період письменник працював над творами сучасної та історичної тематики. У
1968 році вийшов друком роман «
Собор», але невдовзі був вилучений з літературного процесу.
У 1959-1971 pоках Олесь Гончар керував Спілкою письменників України. За роман «Людина і зброя» в 1960-му році був нагороджений Державною премією імені Т. Шевченка.
Отримав звання Героя Соціалістичної праці. Член ЦК КПУ в 1960—1966 і в 1971—1990 роках. Був депутатом Верховної Ради СРСР 6—11-го скликань.
На сесії Верховної Ради України після історичного референдуму 1 грудня 1991 року Олесь Гончар проголосив результати волевиявлення українців жити у незалежній Україні. У
1993 році Міжнародний біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав О.Гончара «
Всесвітнім інтелектуалом 1992-1993 років».
Помер
О.Гончар 14 липня 1995 р. у Києві, похований на
Байковому цвинтарі.
751 views08:36
І
