2021-10-10 13:54:37
Поки мій #русанівський_принц летів у Польщу я здійснював його мрію — концерт Вірського & Руставі. Спонсор концерту і просто прекрасний друг — Максімка
Якщо хтось не знає, то більшість свого свідомого життя я займався танцями (з 8ми до 15ти — естрадні і хореографія, з 19ти др 23х — народні) тому споглядати як хтось танцює мені сирашенно родобається. Тим паче у народніки — я одразу собі уявляю як це піздець складно і як це піздець красиво. Як це синхронно і т.д.
Це передісторія, а далі 2 історії:
— Максимка намагався мене заспокоїти і втихомирити, бо я постійно кричав і махав руками як мені все подобається. Звісно матюкався.
— Дивлячись на наших «козаків» у мене в голові була одна єдина думка – «А потім ми танцювали» ( And Then We Danced)
. І це дивно, бо саме грузини не викликали у мене жодних
емоцій.
ЗІ: висновоки наступні: не можна сильно голосно матюкатися у публічних місцях, якщо боїтеся що хтось з знайомих вас почує/побачить (перед нами сиділа знайома з ІМБіГу).
Асоціативний ряд він не прямий, він інший. І фільм був не про грузинів, а про кохання і пошук себе. І як це прекрасно перегукується з моїм власним досвідом народних танців
ЗЗІ: я не боюся бути упізнаним.
ЗЗЗІ: процитую знайому з ІМБіГу: у танцювальному протистоянні між Вірським і Руставі перемогли барабанщики (музики) Руставі.
47 viewsedited 10:54
Л
