День п'ятий. Оу, а де день чотири? Ми майже весь цей день пров | Йдемо пройдемось

День п'ятий.
Оу, а де день чотири?
Ми майже весь цей день провели в наметі, по якому зі всієї сили бив дощ, майже 7 годин, що власне і стало причиною вимушеної зупинки.
Сам же день п'ятий, розпочався прохолодною, проте сухою погодою, що сильно нас радувало, правда колір і стан наметів ні, тому що вони були повністю брудні і адекватно відчистити їх в таких умовах було не дуже легко.
Але, майже в графік ми рушили по маршруту далі, сьогодні наша ціль була дійти до першийка, який судячи із фото в гуглі дуже гарний.
Плавний набір висоти, зараз, це вже стало легше, гори стали сильно нижчі, але все ж зранку приходиться спітніти. По маршруту зустрічаємо вже знайому пару, яка теж йде по лікійці, правда не всю її довжину, а тільки частину, перекинувшись парою слів домовилися зустрітись на перкшийку.
Та дам, сталось не так як гадалось, на першому місці куди ми йшли, все зачинено і води не має. Але власник готелю, який чудового говорить англійською, сказав що на іншій частині є ресторан, який відчинений, ясно що ми рушили до нього.
Дорада, салат і так далі, все було смачно та ситно, власник дуже привітний, не погано знає англійську, але нажаль тільки він. Накормив нас, сказав що сніданки в них теж є, завтра перед виходом знову сюди зайдемо.
Грім гримить, земля трясеться, дощ нас наздоганяє, знову ритим ча-ча-ча, ставимо намети і пірнаємо в середину, щоб слухати звуки води, і писати цей текст.
#лікійка2021