одні кажуть: «хочеш додому, повертайся»,
інші кажуть: «почекай трохи, ще небезпечно».
треті взагалі: «ти там у безпеці ниєш».
четверті кажуть: «як ти можеш публікувати щось, окрім війни?»
п’яті кажуть: «продовжуй публікувати, це твоя робота».
шості кажуть: «нас надихає те, що десь є життя. війна вчить цінувати будь-який момент, який маєш».
сьомі кажуть: «ти недостатньо робиш».
восьмі кажуть: «все, що ти робиш — важливо».
дев’яті кажуть: «вже ніколи не буде, як раніше».
десяті кажуть: «буде краще»
я кажу: «я вже не можу, заібалась. війна відібрала стільки життів, і кожен з нас зазнав втрат. різних. незворотніх та зворотніх. і я би хотіла жити та цінувати, так само сильно, як інколи не хочеться взагалі нічого. бо хтось помер, а ти живеш.
життя точно не буде таке, як раніше. але в України воно буде найкраще, а у росії — кляте виживання.
бо українці — найкращі котики на світі»
