Довгим був шлях нашого Батька Тараса до рідної землі. І за життя, і після смерті. Але врешті, 22 травня, 160 років тому він нарешті знайшов спокій на Чернечій горі.
Нині - це місце сили кожного українця. Завжди їду на Чернечу гору, коли є можливість. Тут легко думати про найважливіше - про майбутнє України.
***
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Ми пам’ятаємо, Тарасе Григоровичу…
