Дієта годуючої мами: уривок з книжки «Матера вам не наймичка, | Librarius — тисячі книжок завжди з тобою
Дієта годуючої мами: уривок з книжки «Матера вам не наймичка, або чому діти це прекрасно» Каті Бльостки
Педіатр синів якось сказав мені, що між тим, що я споживаю, і коліками в дитини, немає зв’язку. Ця думка широко підтримується серед сучасних лікарів, але нам-то шо? Правда? Дитина плаче — значить, треба знайти винуватого. Хто винен? Ану хором! Правильно, матера.
Ти теліпаєш на руках дитину, яка горлає, як пожежна машина, носячись від кутка до кутка, не знаючи, чим зарадити. В очах довколишніх читається оте одвічне, екзистенційне: «Чого вже ти нажерлася, що дитя так розривається?». Не пам’ятаєш. А баба пам’ятає: «То, мабуть, та котлєта жарена. Вона тобі так треба була, як зайцю стоп-сигнал».
Чоловік пропонує зганяти в аптеку по крапельки. Баба пропонує прикладати до животика внучатка теплу попрасовану пелюшку і злизати лоба, бо «мало лі шо». Дід пропонує вам перебазірувати свій консиліум в іншу кімнату, бо він останні вісті по телевізору не чує. Ти погоджуєшся з усіма й готова використати будь-які методи, лиш би синок заспокоївся.
Декількома годинами пізніше, лежачи в ліжку і дивлячись на малюка, який так солодко й мирно спить, бо крапельки нарешті подіяли і коліки відступили, ти все ще згадуєш ту дурну котлету і матюкаєш себе за хвилину слабкості, здаючись у полон пекучому почуттю провини.
«Жерти чи не жерти — вот у чьом вапрос». Із цим питанням стояла двадцятирічна згорблена Катя, яка кілька днів тому народила первістка, над коробкою цукерок «Київ вечірній». Прийнявши рішення, що все-таки «жерти!», я запхала одну цукерку в рота і розпливлась у блаженній усмішці.
