З власної практики. Найтяжчий випадок соціальної фобії я | Життя без страху

З власної практики.

Найтяжчий випадок соціальної фобії я зустріла декілька років тому.

Молодий тридцятидвохрічний чоловік, зайшовши до мене в кабінет, попрямував до дивану, сів і… і не зміг вичавити з себе ні слова.
Сильний спазм давив горло і він, червоний як рак, міг тільки хрипіти.
Ситуація напружувалася, хлопець ще більше ніяковів, наливався червоною фарбою, піт рясно вкрив його обличчя.

І тоді, не знаю чому, я проспівала фальшивим голосом
(співати не вмію ):
«Що вас до мене привело, шановний герр ХХ?»
І на мій подив він відповів чудовим баритоном:
«Хіба ви не бачите, фрау доктор Метелешко?»

Перші години лікування ми з ним дійсно проспівали, поки страх контакту перестав бути таким інтенсивним.
Чоловік був справжнім талантом , після лікування він зміг піти з ненависної йому роботи , пройти інтерв‘ю в міжнародних компаніях і прийняти місце роботи в США .

Допомогла йому прийняти рішення також любов , – його взагалі самі перші стосунки, після того, як він повірив у себе і в те, що гідний любові.
Дівчина – американка.
Наразі мій колишній пацієнт керує відділком в компанії і має ще хобі- співає у маленькому ансамблі.

Казкова історія, тому я її дуже і дуже полюбляю.