Ділюсь! | Статуси Людина та Громадянин - народ. Об'єднання Авторів

Ділюсь! Використовуйте у своїх правочинах: §6 ПРАВА КРЕДИТОРА ВІДПОВІДНО МІЖНАРОДНОГО
ДОГОВОРУ (Конвенція).
17.07.1997 р. Україна, як держава, ратифікувала «Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод» (далі – Конвенція), чим у відповідності до ст.1 взяла на себе зобов’язання додержуватися поваги до прав людини, проголошених у Загальній декларації прав людини.
Згідно Юридичної енциклопедії т. 3 с. 206 ( редкол.:Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. .- К.: «Укр.енцикл.» , 2001) конвенція (лат.conventio– договір, угода) це вид договорів міжнародних.
Стаття 53 Конвенції (Договору) гарантує визнання прав людини та зазначає «Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує чи уневажнює будь-які права людини та основоположні свободи, які можуть бути визнані на підставі законів будь-якої Високої Договірної Сторони чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є».
За таких умов на підставі ст. 9 Конституції України, ст. ст. 10, 11, 509, 511 вашого ЦКУ, частини 1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори» між урядами держав – членів Ради Європи, які підписали Конвенцію, виникли зобов’язальні відносини, при цьому зазначене зобов’язання у відповідності до ст. 511 вашого ЦКУ породило для третьої сторони – Людини права КРЕДИТОРА.
Україна, як учасник Конвенції, зобов’язана сторона – БОРЖНИК (ст. 509 вашого ЦКУ).
Конвенція, як односторонній договір, надає людині, як суб’єкту міжнародного права, право самостійної вимоги до сторін Договору, що позбавляє права зустрічної вимоги іншу сторону. (частина 2 ст.626 вашого ЦКУ).
Особливістю прав людини-кредитора, що мені належать, є те, що вони:
- поза територіальні - існують незалежно від державного визнання, закріплення в законі і поза зв’язком їх носія з конкретною державою;
- загально соціальні – належать людині за фактом народження як природні права;
- природно незалежні – залежать від природи людини, належать їй від народження, задовольняють природні потреби;
- невизначено зобов’язальні - не залежать від виконання будь – яких обов’язків. Зобов’язальною стороною виступають сама держава, її органи, посадові особи;
- не мають чітко окресленої форми вираження і сфери реалізації – первинно закріплені в міжнародних актах, і їх реалізація здійснюється у сфері будь-якого громадянського суспільства, де б не перебувала людина.
Відповідно до вимог ст. 3 Конституції України (імперативний припис) випливає, що держава не всевладна щодо людини;
у своїй діяльності вона має бути обмежена правами та свободами людини.
У цій підпорядкованості держави людині (її правам) якраз і реалізується верховенство права — суспільний стан, утвердженню якого спеціально присвячена одна з наступних статей Конституції.

Права і свободи людини - це певні можливості людини, необхідні для задоволення біологічних та соціальних потреб її нормального існування та розвитку в конкретно-історичному соціумі, котрі об’єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку суспільства і забезпечені соціальними обов’язками інших суб’єктів.
Практичне значення ст.3 КУ зокрема, у тому, що вона може використовуватися громадянами, їхніми об’єднаннями, тобто народом, як загальна підстава для висунення претензій до державної політики у галузі прав людини, для скарг до міжнародних інстанцій стосовно недотримання державою таких прав, на відсутність чи недостатність їхніх гарантій тощо.