Люблю (сарказм) періодичні дивні пропозиції щодо «врегулювання | Михайло Подоляк

Люблю (сарказм) періодичні дивні пропозиції щодо «врегулювання конфлікту в Україні». Вони досі доводять, що причини й наслідки не для всіх очевидні. Так, іноді можна почути дивовижні пропозиції щодо того, що Україна нібито може запросто увійти до НАТО… частинами – територіями, які не під окупацією. От уже ж ці «прості рішення», які завжди зрештою коштують дуже дорого...

По/перше, сама розмова про таку можливість явно провокує Росію на подальшу ескалацію, заохочує її до агресивної війни: «Ще трохи – і Україна зламається. Треба дорізати громадян, доатакувати ракетами». Це ж очевидно? Безперечно. По/друге, не менш очевидно поставити зустрічне запитання: а хто сказав, що Росія готова прийняти пропозицію та зупинитися? Хто сказав, що Рф захоче погодитися на «Україна в НАТО»? Хто гарантує, що Рф не продовжить експансію після паузи, скориставшись фіктивною перервою для посилення своїх позицій? Нарешті, хто саме виступить гарантом недоторканності... умовної лінії розмежування? Чи теорія не передбачає практики?

Тоді навіщо озвучувати ці дивовижні пропозиції, не пропонуючи жодних гарантій? Навіщо заохочувати Рф до подальших злочинів? Навіщо гарантувати Рф, що вона ... не програє війну, не відповідатиме за воєнні злочини, не зазнає внутрішньої трансформації, а зможе продовжувати вкладатися в мілітаризацію та агресивну зовнішню політику? І все це замість того, щоб усвідомити нарешті три прописні істини: Рф абсолютно недоговороспроможна та спробує обдурити в будь-якому разі; Рф у такому вигляді лише масштабуватиме ризики й намагатиметься реалізувати свої агресії; лише значна «військово/технологічна допомога» Україні розв’язує проблему європейської безпеки та гарантує повернення до стабільних глобальних правил…