Вже)… Гра в маленьку «велику політику». У реалізацію амбіцій | Михайло Подоляк
Вже)… Гра в маленьку «велику політику». У реалізацію амбіцій. В активне проштовхування свого «я». Бездоганна у своїй передбачуваності… «українська забава». Незалежно від того, що справді є важливим і ризиковим. Інфантильна загалом звичка.
Та все ж. Політика у вільній країні, безперечно, корисна. Тому що про дискусію, пошук тих самих рішень, заміну негативу на надію через випуск пари. І все б нічого. Але… місце, час, тональність. Скажімо так, традиційна публічна істерика, яка в нас грайливо називається «політичним процесом», розв’язує сьогодні три вкрай огидні завдання. Несвідомо, звісно.
Перше дивне завдання: всепропальне «всі проти всіх» повністю деморалізує внутрішній ринок, суспільство. А навіщо думати про щось, якщо все майже закінчилося? Справді, адже росіяни армадно вдиралися до нас, добровільно множили свою репутацію на нуль, розмінювали свої сировинні монополії в європейських країнах всього лише на захоплення... невеликої частини країни, яку люто ненавидять. Тому далі вони не підуть, і, отже, можна… Можна що? Розірвати внутрішні світи й так виснаженого українського суспільства?
І тому друге: наша внутрішня політична істерика ідеально мобілізувала... Росію. Принаймні у верхах, в управлінських та силових «елітах». «Дотиснемо! – вважають вони. – Тому що в Україні… пішла традиційна внутрішня рубка».
І звідси третє завдання нашого нинішнього політпроцесу: загнати партнерів у реальний шок. Справді, навіщо нам допомагати, якщо ми починаємо «покусувати» одне одного?
Стоп. А хіба не можна обговорювати проблеми, що накопичилися? Хіба знову «не на часі»? Завжди на часі. Тільки з одним застереженням. Якщо самозруйнуватися, до смерті розсваритися всередині, то який результат у підсумку треба отримати? Крутіше воювати? Мати різке зростання бажання партнерів нам допомогти? Піти на домовленості з Росією? Ага. Їм потрібна лише капітуляція…
Висновок. Немає. Але хто хоче, може просто продовжити працювати. Як учора, як позавчора, як усі ці чортові 650 воєнних днів. Тому що Росія продовжить вбивати. І найбільше їй подобається встромляти свій іржавий «руськомірський» ніж у спину/горло тим, хто слабкий і готовий стати на коліна.
