Після перемоги вірші, написані вами під час війни, стануть з | МАРШ ЖІНОК
Після перемоги вірші, написані вами під час війни, стануть згадкою відчутого. Вони не перестануть краяти серце так, як роблять це зараз, і назавжди залишаться відлунням того, через що усі ми зараз проходимо
--------------------------------------------------
«Погасло світло і здійнявся вибух,
І сонце встало зранку вже не те,
І в темряві неначе в чорних дірах
Ворожі посяглися на святе.
Ідуть бої, а ви уже прозорі —
Немає цілі і нема пуття.
А ми усім народом у дозорі
Ідемо не на смерть, а на життя!
Нехай ще посміється ваш загарбник,
А далі підуть слізоньки гіркі.
Та усміхнеться рід наш легендарний,
І стане видно в темряві зірки…»
Юлія Лиманська, Київ, 28.02.2022
*******
Духи-сирени
«Я починаю чути голоси духів,
Їх пронизливе всюдиголосне «уууу»,
Ця наскрізно-надокучливе «ля»,
Яке звучить як крики невільників.
Ці крики не вилазять з голови,
Даремно будять посеред ночі,
Від них більшість сходить з розуму,
Та я тримаюся, я сильна, я знаю.
Вони раптово замовкають,
Ніби й не народившись,
Клеять з тебе дурня регочучи,
А ти пориваєшся — привиділося?
Краще би це було лише сном,
Страшним кошмаром з пробудженням,
Де на виході сонце і життя людей,
Але поки у реальності свої правила.
Звісно, не всім прийдеться заплатити,
Гармонія страху зробиться дисонансом.
«Сину, краще б тобі досі було сімнадцять, —
Не переживай мамо, життя піде на краще».
Духи-сирени замовкли перед бурею,
Кожної ночі вони вихваляються…
Та вони не знають, що скоро закінчаться,
І по світу лунатиме чиста ода Радості…»
Зикова Світлана, День восьмий-дев‘ятий, 04.03.2022
*******
«Для тебе непрості часи настали
Не видно миру селам і містам
Твій стан прямий і правильна постава
Зігнулись різко у воєнний стан…»
Юлія Лиманська, Київ, 25.02.2022
*******
«Давай поиграем в жизнь
Как будто все тихо, спокойно,
И мы никуда не бежим,
А сзади не следуют войны.
Мы просто лежим, говорим.
И смотрим на небо, на море.
На ветер, уносящий пыль.
И с пылью уносящий горе.»
Семерникова Агафія 19.03.2022
*******
«Я так більше не можу, все, я йду помирати!
Зняти із себе цю ношу —
Я не Ісус аби всіх пробачати
Я болю не знаю фізично,
Але я готовий пізнати
Я ворога бачив в обличчя
Й цей лик мусив запам’ятати
Нехай батько цього не хоче,
Але я це маю зробити
Вибір позабавлений жалю —
Так, душу душа може вбити
Сподіваюся, в полі крові
Мене ніхто не буде шукати
Я не знаю фізичного болю,
Але я готовий пізнати.»
Джулай Єлизавета, вірш написаний від особи молодого солдата
*******
Нам не шкода!
«Ніхто із них не вірив у війну.
У першу ніч небо почорніло
від ударів, а далі із землею
міста зрівняв вогонь.
Здавалося, що паніка назавжди
опинилася у грудях,
але раби живуть не тут.
Ти помилився!
Не друг, не брат і не союзник.
Вже зовсім скоро тіло впаде
в обійми дротяних повстанців.
І це не милість, а ненависть!
За дикі сльози матерів,
за немовлят, що народились під землею і діток,
які ніколи не побачать денне світло,
за мертвих воїнів,
за нестерпний біль.
Тобі горіти в пеклі, як і цілому народу!
І знаєш, нам не шкода!»
Соломія Мардарович, 2022 р
*******
«Запечений до крові біль
здирає охолоджену наївність.
Ти прогортаєш свого сина і
промовляєш ніжно «Стій. Не падай».
Цілуєш молоді дитячі крила і
витираєш сіль з під почорнілих юних сліз.
Колиска плаче за хвилиною домашніх рук,
а молодість — це пам’ятка ніжного співу соловейка.
Дім залишився десь позаду і тільки
чорно — білий клаптик сміється в тиші.
Все ущільняється…
Дорослим став світанок у очах дитячого роману.»
Соломія Мардарович, вірш присвяченій подіям на Сході, збірка «Коли я захотіла політати» 2020 р
