2022-02-16 18:30:36
Робота журналіста — розповідати про війну, а не брати у ній участь.Так вважає польський журналіст Ернест Зозунь.
За його словами, до роботи воєнних кореспонентів і кореспонденток часто виникає багато етичних запитань. Насамперед — у них самих: чи потрібно давати слово терористам, чи допомагати пораненим або якійсь із сторін конфліку тощо.
«
В екстремальних ситуаціях я радше маю знімати, а не надавати допомогу пораненим. Однак якби така ситуація сталася, і ніхто не міг би допомогти, то я зробив би це, тому що передусім я — людина. Тим паче, я вмію це робити. Проте якщо довкола є ті, хто може допомогти, я муситиму повернутися до журналістської роботи», — каже він.
Однак писати про чиюсь війну — це не те саме, що писати про війну у рідній країні.
З 2014 року професія воєнного журналіста в Україні не є чимось незвичним.
З початком російсько-української війни в Україні з’явилось багато журналістів та журналісток, що пишуть про цей конфлікт. Через його довготривалість і складнощі такої роботи з часом їх стало менше, проте воєнних кореспондентів та кореспонденток досі багато.
Але їхня робота не стає простішою. Їхня робота не стає безпечнішою.
Останні дні для усіх нас є дуже непевними та тривожними. Гадаємо, для них вони є ще складнішими емоційно, адже, можливо, їм будь-якої миті доведеться взяти речі, камеру, диктофон і мчати на передову, аби оперативно висвітлювати поразки військ агресора, ризикуючи власним життям.
Однак як би не складались події, військові журналісти й журналістки мають керуватись насамперед стандартами професії. Адже, як зауважує Андрій Куликов, журналістські стандарти під час війни нічим не відрізняються від стандартів часів миру.
Вони зводяться до кількох дій: дізнаватися факти, з’ясовувати, що вони означають, і говорити правду, хоч якою на позір шкідливою на той момент вона є.
Якщо ви також хочете писати про війну, вам потрібно добре підготуватись та пройти акредитацію.
Як це зробити — детально розповідаємо тут: https://medialab.online/news/dokumentuvaty_vijnu/
58 views15:30