​​Оля Русіна “Абрикоси зацвітають уночі” повість у 10 розділа | Меланчине життя і книжки

​​Оля Русіна
“Абрикоси зацвітають уночі”

повість у 10 розділах

Герої:
БПЛА (бе-пе-ел-а) або ж Ел – безпілотник.
Устим – хлопчик, що живе в містечку поблизу Донецька.
Жменька – собака хлопчика.
Майстер – позивний військового.
А також батьки Устима, сусідка Тоня, чоловік з татуюванням та ще декілька героїв, які показали частинку свого життя в книзі.

На перший погляд, з кількості героїв тягне на якусь сагу. Чи принаймні добротний такий товстунець. Але ні, в книзі всього 144 сторінки, які подарують один приємний вечір за прочитанням.

2015 рік. Устим живе у містечку поблизу окупованого Донецька; ходить в школу; чекає зустрічі з другом, який виїхав до Харкова; має песика Жменьку (спочатку була Женька, але так вже сталось; до речі, історія появлення щеняти така вже мімімішна вийшла).
БПЛА (бе-пе-ел-а) - безпілотник, який втратив зв'язок зі своїм власником (чи то пак з людиною, що його запустила). Тож літає він над степами на Сході України та пробує знайти щось, що поверне його пам'ять. Класична амнезія в безпілотників.
Тож одного разу вони зустрілись і… подружились! Хлопчик розказував безпілотнику про місто та інші (не завжди) буденні події. Та не лише Устим з'явився в житті Ела, а й інші люди. Ось так потроху літав безпілотник над просторами вільної та окупованої України; бачив те, що його друзі поки не можуть; пізнавав людські почуття та був відданим другом.

Під час війни життя стає непомітнішим. Все робиться так, аби не було свідків. Але ніколи не припиняється. Тому й абрикоси зацвітають вночі, поки ніхто не бачить.

Напевне можна трохи й розказати про власні враження.

До кінця не розумієш, хто головний герой та кому співпереживати, проте історія не залишає байдужою.
Історія про війну. Ніхто не чекає (та й не хоче), аби в гості завітала (насправді безцеремонно увірвалась, руйнуючи все за собою) війна. А особливо діти! Тож цікаво та одночасно страшно спостерігати за думками дитини, яка живе там, де почалась війна.
Історія про смерть. Адже війна не приходить сама.
Історія про Бога. Тут просто хочеться зашилити фразу Устима, яка змусила мене задуматись: “Я думаю, що Бог не знає української. І тому молитися немає сенсу, він усе одно нас не розуміє”.
Історія про страшні місця, які згодом можуть стати просто місцями. Хоча кров може змитись, та в пам'яті воно залишиться. Будинок може відбудуватись, та руїни можуть засісти в голові. Все це при умові, що бачив на власні очі.
Історія про вразливість. Чутливість дитини до моментів життя. Бажанням насолодитись існуванням тут і зараз.
Історія про заміноване макове поле. Про біль від думки, що туди Жменька могла забігти. Про те, що ти не можеш зайти в нього.

Так вже сталось, що книга вийшла після повномасштабної війни. І через це здобула ще більшу актуальність та певну життєвість. Почуття, які переживають головні герої, відгукуються зараз у мільйонів дітей та дорослих по всій країні. А містечко, що поблизу Донецька, може здаватись вашим домом.
На мою думку, дуже актуальна книга для батьків, які не знають ЯК говорити з дитиною про війну. Для когось вона може бути занадто наївною (ну, взагалі то, для дітей написана!), та за вечір встигла заполонити моє серденько.