Отже, продовжуємо про час. Ось вірш Ліни Костенко. Прочитайте його, будь ласка:
'Життя іде і все без коректур.І час летить, не стишує галопу.Давно нема маркізи Помпадур,і ми живем уже після потопу.Не знаю я, що буде після нас,в які природа убереться шати.Єдиний, хто не втомлюється, — час.А ми живі, нам треба поспішати.Зробити щось, лишити по собі,а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,щоб тільки неба очі голубіцю землю завжди бачили в цвітінні.Щоб ці ліси не вимерли, як тур,щоб ці слова не вичахли, як руди.Життя іде і все без коректур,і як напишеш, так уже і буде.Але не бійся прикрого рядка.Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.Не бійся правди, хоч яка гірка,не бійся смутків, хоч вони як ріки.Людині бійся душу ошукать,бо в цьому схибиш — то уже навіки.'А чому час не втомлюється?
Чому нам треба поспішати?
А як би ви хотіли провести той час, який маєте?
Для чого?