2021-02-04 14:47:00
«Жителі Києва і всіх обласних центрів України тепер менше стоятимуть у заторах: у містах встановлені спеціальні Smart-датчики, що аналізують трафік. А технологія розпізнавання облич відтепер допомагає безконтактно оплачувати товари не лише в магазинах, а й у громадському транспорті. Система сканує обличчя пасажира маршрутки – і гроші автоматично списуються з його рахунку.
У містах повноцінно запрацювала й «розумна» система освітлення: лампи у вуличних ліхтарях вмикаються на підставі даних про жвавість руху. Ці ж лампи оснащені сенсорами, які вимірюють дані про навколишнє середовище: температуру, забруднення повітря, рівень шуму, наявність людей тощо.
Також майже у всіх будинках встановлені Smart-лічильники споживання води й газу, а у дворах – «розумні» сміттєві контейнери, які подають сигнал, якщо майже заповнені. Отримані з датчиків дані стікаються в муніципальні моніторингові центри. Щоб усунути ризик перехоплення, дані зберігаються на блокчейні», – це не повністю фантастична історія.
Вигадка в ній лише одна: назви іноземних міст замінені українськими.
В інших країнах Smart City почали з'являтися ще з 2009 року. В Україні вони теж начебто є. Якщо вірити цільовим програмам і періодичними рапортами місцевих чиновників. Але «невдячні» жителі помічають лише точкові рішення та ті, які не завжди повноцінно працюють.
І ставлять риторичне запитання, навіщо витрачати бюджет міста на такий «напівфункціонал»?
Mind спробував простежити, як насправді «розумнішають» наші міста, і попросив експертів розповісти, що може допомогти перетворити їх на Сінгапур, Барселону або Женеву: https://mind.ua/publications/20221673
1.1K viewsedited 11:47