Сьогодні відбувся черговий раунд українсько-російського дисона | мінпопкульт

Сьогодні відбувся черговий раунд українсько-російського дисонансу, інакше складно назвати.

Коротко історія така: популярний український блогер Івангай колись там дав інтерв'ю іншому українському (якщо ми судимо про українськість за походженням) блогеру Юрію Дудю. Все було б чудово, але сьогодні Івангай раптом повідомив, що Дудь вирізав з того інтерв'ю моменти, де Івангай казав про репресії НКВД, Голодомор та війну. Російські прихильники Івангая в шоці, укртві в екстазі, а я вкотре кажу «я ж казав», і зараз трошки розкрию, що саме.

Розумієте, якби Дудь залишив все це в інтерв'ю, швидше за все, йому б за то нічого не було. Можливо, було б Івангаю, і він би не зміг більше їздити до Москви і тим більше ходити на «Вечерний Ургант» як раніше. Але Дудю — навряд.

В Юрця просто спрацювала самоцензура — це навичка, яка в росіян відпрацьована впродовж поколінь і, я б сказав, в'їлася у генетичну пам'ять. Фраза «Как бы чего не вышло» з «Людини в футлярі» чудового українського письменника Антона Чехова, відомого сатирою на те як влаштоване російське суспільство, народилася ще у XIX столітті, задовго навіть до совка.

Самоцензура стає механізмом приглушення травми: навколо тебе коїться несправдливість, але ти не можеш створити навіть видимість боротьби з нею, бо мітинги заборонені. Доводиться вбивати собі в голову думку, що ти «вне политики», і що можна займатися творчістю, обходячи гострі кути.

Ось ти спочатку робиш даблчек кожного свого слова, потім — ховаєш іронію під кілька шарів прославляння вождя й партії як радянські режисери, живучи подвійною мораллю, а згодом або тікаєш, або починаєш вірити у свою публічну мораль вже не іронічно. А як, гадаєте, половина російських «шістдесятників» раптом перетворилася ледь не на найбільших прихильників режиму в сучасній Росії?

Таким чином сучасний російський культурний продукт, навіть якщо він є якісним і виглядає опозиційним, уже містить сліди обробки кількома шарами самоцензури — навіть там, де жодної загрози з боку режиму (поки що) для нього не було.

Так виходить Земфіра, що вся така вільна мов вітер, а потім сахається від прапору мов від ладану. І так виходить Юра Дудь, що вирізає з інтерв'ю навіть те, що його не просили. Бо «как бы чего не вышло».

У чому ще вони брешуть, що ще вирізають із власних боягузства, неврозів і розуміння моральності, ніхто не знає. Часто навіть вони самі.

Чи потрібні вам артисти, які недоговорюють чи відверто брешуть вже просто машинально і неусвідомлено, бо так все там працює, вирішуйте самі.