2021-07-09 15:43:00
Друге дихання Валерія Меладзе — що відбувається
Здається, більше сторємсів з Меладзе в мене в стрічках лише обурених коментарів, що їх так багато. Феномен Меладзе потребує пояснень, і я запропоную вам своє. Воно не дуже оригінальне, але занадато багато людей чомусь «не розуміє».
1. Валерій Меладзе — це якісна поп-музика
Подобається вона вам чи ні, та Костянтин Меладзе — патріарх української (і російської) поп-сцени. Він фактично визначив її звучання, а його брат Валерій був одним із головних співаків нульових років.
Аранжування Меладзе — різноманітні, якісні, зроблені під впливом класної західної музики. Тексти — розумні, не тупі і relatable для багатьох. Мені особисто подобається пісня «Иностранец» і я бачив металхедів, які ненавидять «попсу», але обожнюють саме цю пісню. Кожному своє.
2. Пік популярності Меладзе припав на нульові роки — саме на той час, коли у міленіалів почалася юність, а зумери знаходилися у відносно стабільному вже дитинстві.
Музика, під яку ми проживаємо ці періоди, залишається з нами назавжди. Для мене досі один із яскравих дитячих спогадів — це прем'єра дебютного кліпу ВІА Гри «Попытка №5» на телеканалі «Інтер» у передачі Антіна Мухарського, який тоді був дуже далеким від свого теперішнього образу Ореста Лютого.
Сьогодні мілленіали усвідомлюють, що починають старіти, і повернення до цієї музики — це така форма ескапізму, спроба повернути чи хоча б пригадати свої юні роки.
3. Разом з тим, для багатьох це переоцінка свого ставлення до попмузики. Стараннями російських продюсерів 90-х, у наших широтах свого часу розпочалася «війна проти попси» — попмузику оголосили музикою для тупого, недалекого скота, який думає лише про споживання. Справжні ж пацани слухали роцк — для його кращого позиціонування і придумали це протистояння. Воно, щоправда, не заважало панові Іосіфу Пригожину одночасно продюсувати свою дружину Валерію, Машу Распутіну, Андрія Макаревича та гурт КіШ. У той самий час на заході Рік Рубін чудово працював з SOAD та Шакірою.
Відголоски цієї масштабної маркетингової акції живуть у багатьох головах і до сьогодні, але всі ми подорослішали і раптом виявили, що немає в попсі нічого поганого.
Нема чого соромитися. Адже Меладзе тобі подобався завжди — просто ти не міг розповісти про це своїм друзям у 16. Бо це музика твоєї мами, вони не зрозуміють. Хоча насправді багатьом з них вона так само подобається.
У 30 ти вмикаєш «Текилу-любовь» постіронічно, «штоб поржать», на домашній вечірці, коли всі вже п'ють далеко не перший свій коктейль за цей вечір. І всі ржуть, тільки раптом усвідомлюють, що ця музика не перестала їм подобатися, попри всі ці роки.
І ось ти стоїш з тими друзями у черзі на Атлас Вікенд, а виступ артиста продовжують на 20 хвилин, бо охочих занадто багато і не всі встигають дійти до сцени.
Ось вам і феномен другого пришестя Валерія Меладзе.
***
Вам може це не подобатися, мені це теж не дуже подобається — для мене Костя Меладзе закінчився у 2013 році, коли збив насмерть жінку своїм лексусом, а потім зам'яв справу. Тепер інакше, ніж як на вбивцю, я на нього і всю його роботу дивитися не можу.
Але ви не зміните минуле мільйонів людей, не змусите їх не піддаватися ностальгії у їхній кризовий тридцятник.
Хотілося б сказати, що наступні покоління такими не будуть, і для них ностальгічною музикою буде українська чи хоча б західна попса, але всі ми знаємо, що це не так.
Ось чому культурна експансія настільки важлива — слід від неї залишається набагато довше, ніж слід від гусениці танка.
457 viewsedited 12:43
М
