Валентина Отрощенко * * * до хати що піччю біліє темніє німим | моrський

Валентина Отрощенко

* * *
до хати що піччю біліє темніє німими дверима —
заглядає у шибку...
переступає пороги —
переступає пороги
які важкі і непорушні речі і в кожній зозулине око
чаїться — як доля

як важко зачинити за собою сінешні двері
бо ще й у сінях небо
а тут — землею

мов по коліна серед темного сипкого маку
мов сніг за скиртами у полі і ввесь — на спину

як хутко поночіє!
яка душа важка і нечутенна і мов чужа —
стоїть і не підійде — мов і нема прожитого життя

як хочеться до груші-дички прихилити голову
і щоб повіяв вітер

присутність у покинутій одежі немов крута рілля
все глибшає

душа все вище вище
а звідти ніби сипле сухим снігом
(як сиплють од плачу — підкравшися — за плечі
рідним житом)
серпом сирітським по суглобах побілілих
з яскравих ополонок горніх жнив