#МОРАЛЬ Давним давно жив діловий чоловік. Справа його була | ДУМКИ, ЩО МОТИВУЮТЬ

#МОРАЛЬ

Давним давно жив діловий чоловік.

Справа його була — будувати будинки. У нього, як водиться, були чудові працівники — а найкращим із них був старий, головний тесляр. І ось одного разу захотів цей тесляр піти на спокій.

- Ні, - сказав діловий чоловік, - як же так? Адже ти найкращий майстер у всій окрузі, як же люди обійдуться без твого мистецтва?

Тесляр, однак, був непохитний. На всі аргументи начальника відповідав відмовою, говорив – утомився. Ось піду жити в будинок до когось із синів, милуватимуся родиною.

— Так і бути, — підсумував діловий чоловік, — іди спокійно. Тільки прохання у мене до тебе — збудуй ще один, останній будинок. Матеріали сам вибереш, я оплачу все як завжди. Знай – будинок цей призначений для важливого клієнта, покажи себе, як ти це вмієш.

Неохоче тесляр погодився.

Але, чесно кажучи, на згаданого «важливого клієнта» йому було вже глибоко начхати. Хотілося швидше розпрощатися із роботою.

Тому матеріали він підібрав абияк, сам працював абияк і за роботою підмайстрів особливо не стежив. От і вийшло: начебто будинок як будинок, а на уважне око майстра, звичайно — будинок поганий, простоїть недовго, ремонтувати треба буде раз у раз.

Ну та гаразд, вирішив майстер. Попрощався з підмайстрами, відпустив їх і пішов до начальника.

Кладе йому, значить, ключі на стіл, звітує, отримує гроші за будинок. Збирається йти, а тут діловий чловік широко посміхається, бере зі столу ключі і простягає майстру.

— Ти, — каже, — є мій важливий клієнт. Твій останній шедевр для тебе. Іди та володій ним.

Так старий майстер і жив у некрасивому та незатишному будинку з дахом, який починав протікати. І було йому соромно.

Що б ви не робили – робіть це як для себе.