2023-04-28 14:57:33
128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада в обличчях
Віктор, позивний «Пасєка», кулеметник
«Від безперервної стрільби у нас клинило автомати, тоді частина хлопців чистила зброю, а інша вела бій…»
– Я з Хмельницького, мені 54 роки. До війни був директором приватного підприємства, яке займається ремонтом покрівель, крім того, розводив рибу – товстолобика, білого амура, щуку. Наша компанія з шістьох друзів-мисливців зібралася 25 лютого на розмову й вирішила йти у військкомат. Так я потрапив у 128 бригаду, служу кулеметником.
Якщо виживу в цій війні, буду святкувати ще один день народження. Ми з трьома товаришами стояли в хаті, і росіяни, котрі займали вигідніші позиції на пагорбах, почали обстріл із арти або танка. Перший постріл недоліт, другий збоку, третій ближче. Я на секунду вийшов у іншу кімнату, подивитися місце вибуху останнього снаряду, і в цей момент пряме влучення в хату. Коли прийшов до тями, довкола пилюка й бита цегла. Найжорстокіші бої були на Бахмутському напрямку. Ми косили їх багатьма десятками, а вони накладають перед собою трупи своїх, роблять із тіл барикади й стріляють із-за них.
Я холоднокровно ставлюся до цього, розумію, що тут вибору немає – або я, або ворог. Але не всі товариші витримують, комусь дуже важко, потрібна допомога психолога…
Дома мене чекають дружина, дві доньки, два зяті й четверо внуків – хороша, міцна українська сім’я.
155 viewsAnna Tovt, 11:57
М
