Я родом з УКРАЇНИ - my Ukraine

2021-08-01 19:55:31 Доба

День — ніч зміна дня та ночі пояснюється так. Західне сонце опускається в море, що оточує землю, як яєчний білок оточує жовток. Під землею ж знаходиться інший світ, що сонце осяює й робить там день, а в нас ніч.

Коли ж сонце підходить до сходу, то його підіймають тисяча чортів, при цьому сонце обсмалює їх так, що вони опісля куплються в річці та пропадають; а з тієї тисячі крапель, що їх стріпують чорти із себе, знову народжується тисяча чортів, які так само підіймають сонце, знову обсмалюються, купаються, народжуються й т. д.

А тому нерозумно чинять ці люди, котрі, вмиваючись, стріпують руками, бо скільки впало крапель — стільки народиться чортів.

• 1 день буває роком.

• Взимі днина лиш година.

• Літній день довший за зимовий тиждень.

• В ніч найтемнішу про сонце пам’ятай.

• За солодкі ночі гіркі дні настають.

• Куди ніч, туди й сон.

• Ніч — мати: не спи, то й будеш мати.

• Птахи ніч розкльовують.

• Нема ранку без вечора.

• Ранок — панок: що ранком не зробиш, то вечором не здогониш.

• Ранок вечора мудріший.

• Ранні пташки росу п’ють, а пізні слізки ллють.

• Якщо іде дощ зранку, то довгим не буде, а якщо з обіду, то йтиме аж до вечора.


#доба Відкрити / Коментувати

2021-08-01 18:58:04 # Доба

# Дні тижня

# Пори року

# Земля

# Астрономія

# Природні явища

# Рослини

# Птахи

# Тварини

# Людина

# Їжа, пиття

# Одяг

# Взуття

# Житло, будівлі

# Предмети побуту

# Людське життя Відкрити / Коментувати

2021-08-01 18:56:44 У них вчуваємо відгомін далеких епох, сонцепоклонницьких звичаїв та вірувань, нашарування елементів християнства. Та найголовніше: у повір’ях закріплена здобута досвідом система знань народу. Повір’я передають уявлення народу про природу, її явища, час, пори року, про людину та її різноманітну діяльність на основі своєрідного національного світогляду з елементами міфологічного мислення, віри, табу (заборони) й передбачення. Це переважно короткі вислови, що енциклопедично стисло висвітлюють життя природи та людини, нa основі повір’їв створено великий і чарівний світ казок, легенд, переказів, оповідань, звичаїв, морально-етичних настанов. Упродовж усього історичного розпитку людина прагнула охопити своєю свідомістю якнайширшу картину світу, пояснити, пізнати природу задля того, щоб застосувати її для своїх потреб. Цікаві з цього погляду народні уявлення про будову світу, окремі явища природи. Зокрема, наші предки вважали, що на небі існус стільки зірок, скільки людей живе на землі; що в кожної людини є своя зірка: коли людина народжується, тоді на небі засвічується нова зоря, а коли помирає — зірка гасне, “падає”. Люди навчилися визначати сторони світу й орієнтуватися в часі вночі за зміною розташування зірок, прогнозувати погоду за певними прикметами. Згадаймо хоч би чумаків, їхній нелегкий побут під палючим степовим сонцем і нічним зоряним небом… В усіх землеробських народів можна віднайти сліди культу матері-землі. Українці віддавна шанували землю, називали її: мати, свята земля, мати-сира земля, годувальниця наша; землею клялися — і це були найвірніша клятва, найстрашніший проклін. Землю уявляли живою істотою, яка відчуває біль; її не можна бити, обпльовувати… Казкові богатирі втрачають силу, якщо відриваються від землі, та навпаки, варто богатиреві полежати на землі, як до нього повертається недзвичайна, фантастична сила. Цей мотив звучить глибоко символічно, закликає всіх людей бережливо ставитися до землі, шанувати її, повертатися на землю своїх батьків-матерів, бо там, у ріднім краї, людина буває найщасливішою.

В українського народу збереглося багато повір’їв про воду, вогонь, місяць, різні явища природи, тварин, птахів, пори року тощо. Про деякі з них ітиметься нижче. Вони яскраві, еклектичні, багатошарові, дивовижні, захоплюючі. Здавалося б, усі ці наївні погляди й уявлення давно відійшли в минуле. Та цей багатющий шар української народної культури для окремих людей усе ще є справжнім світорозумінням. Автор цієї книги під час своєї подорожі до Західної України, мав унікальну можливість поспілкуватись із людьми, які донині є переконаними носіями подібних уявлень, оскільки вірять, що мудрість народу, освячена століттями, – то єдина істина. Нічого зайвого, нічого нерозумного – лише квінтесенція багатовікового досвіду спостережень. Та й серед нас, “учених” людей, у, здавалося б, безповоротво урбавізованому світі, все ще живуть ці уявлення й повір’я… Відкрити / Коментувати

2021-08-01 18:51:08 Народні повір’я та забобони

Що не село, то своє повір’я.

Народний світогляд українців має три основні історичні шари: демонологічний, міфологічний та християнський. Перший більш глибинний, притаманний найдавнішим часам, коли люди персоніфікували як надзвичайні природні явища, так і конкретні предмети оточуючого світу, вбачаючи в них демонів. Другий шар зароджувався із появою владних суспільних структур, які потребували належного освячення. В основі цього шару лежало обожнювання природних, переважно небесних, стихій, уособлених в образах богів. Система уявлень про богів — міфологія — вже відтворює їх певну іерархічність, виділяючи головних богів і богів другорядних. Християнська релігія абсолютизувала цю іерархічність, разом із тим намагаючись якщо не зруйнувати стару світоглядну систему, то максимально пристосувати її до своїх потреб. Результатом такого протиборства ідей став релігійний дуалізм (двовір’я), котрий відчувається й нині. Сповідуючи ту або іншу християнську віру, ми, як правило, залишаємося язичниками: віримо в упирів, русалок, лісовиків тощо. І це природно, бо в основі сучасних вірувань лежить могутній шар архаїчних демонологічних уявлень. Українські народні повір’я та легенди з яскравим свідченням всього сказаного. Вони еклектичні, багатошарові, дивовижні, захоплюючі… Таких прикладів безліч. Українська література насичена всілякими народними повір’ями, прикметами й забобонами — яскравими, самобутніми, надзвичайно цікавими.
А ви знаете, що буде, коли розсипати сіль? А чому не можна їсти з ножа, лизати макогона, махати за столом ногами, подавати щось через поріг, показувати на жабу пальцем, руйнувати лелече гніздо, утиратися з кимось одним рушником? Чому на свята прийнято робити те чи інше? Іноді ми навіть не задумуємося над цими “чому?”, настільки міцно вони ввійшли в наш побут. Кожна людина з дитинства й до старості перобувас в полоні традиційних уявлень народу, висловлених у піснях, казках, легендах і переказах, прислів’ях та приказках, загадках, прикметах і повір’ях. На повір’я переважно дивляться, як на забобон, “дурну” (погану) прикмету, пережиток у “свідомості окремих людей”. Чи так це насправді? Невже все те, у що вірили наші давні предки, ми маємо відкинути як непотріб, не вартий уваги? Що ж таке повір’я? Коли вони виникли? Чому й досі живуть, хвилюють свідомість наших сучасників, беруть помітну участь у творенні людських доль? Відкрити / Коментувати

2021-08-01 18:44:00 Прикмети й забобони на кожен день тижня

Наші бабусі добре знали, що дні є легкі та важкі, чоловічі та жіночі. У несприятливий період не розпочинали жодної справи, не бралися до зажинків, закладин хати, не ходили свататися, не співали пісень, постували.

Понеділок. "Як його почнеш, таким буде цілий тиждень". Українці вірили, що у понеділок не можна нічого позичати, не варто витрачати гроші, бо будуть "спливати з рук".

Вівторок. Чоловічий (легкий) день. Починали всі важливі справи. Закладали оселю. Вівторок вважали добрим для оранки, сівби, жнив, возовиці.

Середа. Жіночий день. Оскільки середа — пісний день, то вважався нещасливим.

Четвер. Це легкий, щасливий, чоловічий день. Вважають, що багаті народжуються саме цього дня. У народі кажуть, що у четвер до сходу сонця добре примовляти чи замовляти — допоможе.

П’ятниця. Це жіночий день, тяжкий, надто для жінок. Вірили, що проти п’ятниці всі сни віщі. У цей день варто йти свататися — буде удача.

Субота. Кінець трудового тижня. Це день для завершення всіх справ, що розпочали протягом тижня, тому не бралися до нових робіт, крім зажинків і закладин хати.

Неділя. Сьомий день тижня — вихідний, свята неділя. Не можна працювати, їсти вранці до служби Божої. Другу половину дня слід провести у колі родини, повеселитися. Відкрити / Коментувати

2021-08-01 18:41:03 Відкрити / Коментувати

2021-08-01 16:31:07 Відкрити / Коментувати

2021-08-01 16:31:02 Відкрити / Коментувати

2021-08-01 16:30:44 Посаг

"Багату дівку сватають і в петрівку"

Сьогодні мало хто навіть на селі надто серйозно ставиться до такого явища, як посаг (придане), адже за нових соціально- економічних і культурних умов старовинна весільна обрядовість зазнає суттєвих трансформацій, і деякі її елементи просто відмирають.

   Зрозуміло, що й сьогодні дівчині, як і колись, хочеться мати свою власну домівку, де б панували затишок і добробут, а це і гарний посуд, і постільна білизна, скатертини, штори, рушники, серветки й багато чого іншого. І далекоглядна мати обов’язково заздалегідь подумає про те, із чим піде її донька будувати своє родинне гніздечко, коли підійде час. Та й сама дівчина, якщо вона достатньо серйозно ставиться до свого майбутнього та не є ледачою, у змозі впоратися із цим питанням.

   Зрозуміло, що сьогодні кожен має можливість піти до найближчого супермаркету та придбати будь-що й будь-коли. Особливо якщо матеріальний стан це дозволяє. Але ж готування посагу — це не просто накопичення певних речей, що стануть у пригоді в повсякденні, але й вияв материнської турботи й любові, це також доволі приємний процес планування свого заміжнього життя…

Колись кожна українська дівчина, без винятку, готувала собі придане, зокрема ту його частину, що становила так звану скриню.

   Худобу, певну суму грошей, клаптик землі виділяв батько, інше дівчина мала готувати собі сама або ж разом із матір’ю. Скриня включала постіль, рушники, одяг, а також стрічки та хустки, якими дівчина мала обдаровувати весільних гостей. Тож, до весілля дівчині належало багато попрацювати. А ця праця не була для неї обтяжливою. Вона виконувала її здебільшого на вечорницях, де і працювала, і розважалася.

У разі якщо дівчина рано виходила заміж або з будь- яких інших причин не встигала приготувати собі посаг, народний звичай передбачав спеціальні передвесільні дії — торочини, на які приходили подруги нареченої.
Завершували готувати посаг у передостанній день весілля. Після обряду пов’язування молодих посаг урочисто везли до нареченого. Скриню супроводжували брати та свахи, які дорогою показували посаг гостям і односельцям — виймали зі скрині гарні речі, милувалися ними та демонстрували їх. Посаг мав засвідчити не стільки достаток молодої та її рідних, скільки її працелюбність — мовляв, он яка працьовита й хазяйновита наша наречена, вона буде доброю жінкою та господинею для свого чоловіка. Якщо посаг характеризував молоду як добру майстриню, її почет зустрічали хлібом- сіллю, співали величальну пісню.

   Парубки також брали участь у створенні матеріальної основи майбутньої сім’ї — вони, як правило, працювали у господарстві, причому до цієї праці їх залучали досить рано. Сьогодні теж має місце опікування молодих своїм майбутнім. Про дівчину вже йшлося, але ж і справжній чоловік не сидить на місці: він намагається заробити на власне житло тощо.

   Сучасна молодь мріє мати всі переваги та змогу насолоджуватися життям на повну силу. Хочеться мати і добрий ремонт, і новітні меблі, і автомобіль. Природно, в кожному конкретному випадку стан речей свій, адже кожен виходить зі своїх можливостей і прагнень… Відкрити / Коментувати