Доброго дня. Я неодноразово перераховувала кошти на потреби | Проповіді Миколи Савчука
Доброго дня. Я неодноразово перераховувала кошти на потреби ЗСУ, а також до збору Сергія Притули на байрактари. Зброя, яка, віримо, буде придбана являється засобом для вбивства людини (розумію, що ворога, але це теж людина).
Чи являюсь я співучасником вбивства і чи порушую Заповідь «не вбий»?
Дякую за відповідь.
#ЗапитанняПастору
Відповідає єпископ Микола Савчук
Вітаю!
Цікаво, чи видихнули Ви з полегшенням, дізнавшись, що було куплено не «байрактари», а супутник?
Але давайте спробую пояснити свій власний погляд на це та інші подібні питання.
Особисто для мене є очевидним, що заповідь «Не вбивай» не мала на меті узагалі заборонити буквально будь-яке позбавлення життя. Наприклад, у тому ж П‘ятикнижжі Мойсея є прямі повеління застосовувати смертну кару.
Тож, виходить, в окремих випадках то є не гріх? Чи як?
Ще одне протиріччя виникає, коли мова іде про військові дії.
Скажімо, усі ми захоплюємося тріумфом Давида над Голіафом, проявами сили Самсона та іншими героїчними сторінками ізраїльської історії. Але ж там всюди гинули люди! Чи це убивством рахується?
Хтось скаже: «То був Старий Заповіт!» (так, наче Бог тоді був одним, а тепер помінявся ).
Але, будь ласка, ось вам Новий, який схвально відгукується про тих, хто «вірою перемогли царства, чинили справедливість… були сильними у війні, обернули до втечі полки чужинців» (Євреїв 11:33-34)
Тож, повторюся, Біблія беззаперечно засуджує не всі, а лише певні, дуже конкретні дії та їх мотивацію
• В оригіналі у фразі «Не вбий» використовується слово «рецах», яке буквально означає «вбивство зі злим наміром» (заради вигоди, з ненависті, помсти і так далі).
• Однак у івриті є й інше слово - «аріга», яке також перекладається як «вбивство», але без злого умислу, а по необережності, в якості самооборони або заради захисту інших.
Тобто по суті перед Богом усе визначається станом нашого серця: якщо ти вбиваєш, бо хочеш вбивати (у тому числі і у ході війни), це порушення заповіді.
Якщо ж не бажаєш цього, але усвідомлюєш, що то єдиний спосіб зупинити більше зло (наприклад, не допустити чергової «Бучі»), то йдеш на вимушені міри ради досягнення вищої цілі.
Саме у цьому, як на мене, і полягає одна із функцій військових капеланів - не лише проповідувати солдатам Євангеліє та надавати їм психологічну допомогу, але й нагадувати: ми воюємо/волонтеримо/донатимо не зі злоби до ворога, а з любові до своїх ближніх і свого народу.
Ця грань дуже тонка, але надзвичайно важлива.
Разом із тим, необхідно зазначити: у нашій церкві питання служби у армії та застосування зброї завжди було і далі залишається на розсуд совісті кожної окремої людини. Хтось розуміє по-одному, хтось - по-іншому. Головне - щоб ми при цьому поважали позицію та вибір один одного.
Миру нам усім і мудрості!
