с е р е д н і в і к и Криза середнього віку, немов антракт. | Павло Вишебаба

с е р е д н і в і к и

Криза середнього віку, немов антракт.
Ми відчували усе, що могли відчути.
Спали в пустелі, втрапляли наживо в шутер,
дерлися в гори, спускались до власних шахт.
Все, що спроможне здригнути серця до суті,
це наростаючий з кожним ударом жах.

Нині життя потребує постійних сцен,
щоб не вдивлятись у залаштунковий простір:
у кулуарах приручені нами монстри,
кожну потвору ми знаємо у лице.
Шафи замало скелетам, — їм треба острів,
мало хто з наших обійдеться острівцем.

Наші театри втрачають минулу міць:
самоповторення, завчені ритуали.
Ким ми були і, зрештою, ким ми стали,
хай визначає глядач новинарних ЗМІ.
Після перерви ми ладні піти до зали,
зрештою, там вистачає порожніх місць.

Жоден дублер замінити нас не хотів,
кожна Августа втомилась від наших стансів.
Хоч на щасливі фінали немає шансів,
п'єси проходять, антракти і поготів.
Середньовіччя зміняється ренесансом
у незначному масштабі людських життів.

з а м о в и т и з б і р к у